Десь там, в країні хижих звірів та неприступних лісів, чи то в Африці, чи то в джунглях Амазонки, жило собі маленьке мишеня, на ім’я Хрусь. Хоробрим було мишеня. Нічого не боялося. Принаймні, воно саме так вважало. А чи так це було чи ні, ми дізнаємося прочитавши про його пригоду, після якої, на щастя, усі лишилися живі та неушкоджені. Ну, майже всі!
Одного сонячного дня мишеня Хрусь вирішило перевірити свою хоробрість. Тож, зібралося воно з думками та й пішло світ за очі, пригод шукати.
Ходить, Хрусь, полями та лугами, коли дивиться, а під деревом ведмідь спочиває. Та такий здоровий, немов та гора. Та такий чорний, немов та смола. А зуби у нього гострющі-гострющі.
Тож, залізло мишеня до ведмежої пащі та й розглядає ті зуби, перестрибуючи з одного на інший. Відчув ведмідь, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає:
— Хтооо... Хто це хоче стати моїм сніданок?
А мишеня у відповідь писклявим голосочком.
— Це я, Хрусь! Мишеня Хрусь!
— І що ж ти, Хрусь, в ротику моєму поробляєш? — зіваючи запитав ведмідь.
— Та от, на зуби твої дивлюся. Уявляєш, якщо їх правильно пофарбувати, то вони будуть схожі на клавіші фортепіано! Я б з радістю зіграв на такому інструменті. — засміялося мишеня й почало пригати по зубках ведмедя наспіваючи свою пісеньку:
— Не боюсь звірів кусючих,
Не боюсь зубів гострющих.
Отакий хоробрий я Хрусь-хрусь!
Мишенятко я відважне,
Мишенятко я безстрашне,
З хижих звірів я лише сміюсь!
А ведмідь підвівся, потяг свої лапи догори, та й думає собі:
«Хрусь-Хрусь, зараз буде тобі кусь-кусь!»
Подумав та й клацнув пащею. Мишеня Хрусь ледве встигло відскочити. Злякалося воно, засумнівалося. А потім засміялося та й продовжило далі свій шлях.
І от, йшло воно лісами та болотами, аж поки не натрапило на сплячого крокодила. А крокодил великий-великий. А крокодил страшенно страшнючий. А зуби в нього гострі-гострі. Залізло мишеня до нього в пащу та й почало зуби розглядати.
Відчув крокодил, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає:
— Хтооо... Хто це хоче стати моїм обідом?
А мишеня у відповідь писклявим голосочком.
— Це я, Хрусь! Мишеня Хрусь!
— І що ж ти, Хрусь, в ротику моєму поробляєш? — зіваючи запитав крокодил.
— Та от, на зуби твої дивлюся. Дивлюся та й дивуюся, як це з такими зубами можна по світу ходити. І не соромно тобі? З такими зубами можна хіба що капусту теребити. — засміялося мишеня й почало пригати по зубках крокодила наспіваючи свою пісеньку:
— Не боюсь звірів кусючих,
Не боюсь зубів гострющих.
Отакий хоробрий я Хрусь-хрусь!
Мишенятко я відважне,
Мишенятко я безстрашне,
З хижих звірів я лише сміюсь!
Розсердився крокодил. Образили його слова мишеняти. От він і думає:
«Хрусь-Хрусь, зараз буде тобі кусь-кусь!»
Подумав та й клацнув пащею. Мишеня Хрусь ледве встигло відскочити. Злякалося воно, засумнівалося. А потім засміялося та й продовжило далі свій шлях.
І от, йшло воно джунглями, пробираючись крізь густі хащі. Коли дивиться, а на траві тигр спочиває. Та такий злющий. Та такий страшнючий. А зуби в нього гострющі. Залізло мишеня до нього в пащу та й почало ті зуби розглядати.
Відчув тигр, що поки він спить, хтось в зубах його колупається. Прокинувся та й питає:
— Хтооо... Хто це хоче стати моєю вечерею?
А мишеня у відповідь писклявим голосочком.
— Це я, Хрусь! Мишеня Хрусь!
— І що ж ти, Хрусь, в ротику моєму поробляєш? — зіваючи запитав тигр.
— Та от, на зуби твої дивлюся. Мені от цікаво стало, чому таку милу кішку кличуть хижаком? Та за такі от зубки, я б усіх тигрів називав би “лапочками” — засміялося мишеня й тільки-но хотіло заспівати свою пісеньку, як тигр йому:
— Не заважай! Бачиш, я тільки-но прокинувся. Мені зараз зовсім не до веселощів, тож іди своєю дорогою поки живий!
А мишеня йому:
— Лапочка-лапуся-пуся, погроз тигра не боюся!
Тоді тигр як заричав, та як клацнув пащею, що бідолашне мишеня відлетіло на декілька метрів в бік. Злякалося воно та затрусилося від страху. Не стало далі з тигром жартувати, а одразу ж втекло якомога далі. Мишеня втекло, а хвіст лишився. Так і висить десь між зубів голодного тигра, як згадка про Хруся.
Ось так, хоробрість Хруся виявилась звичайною безглуздою справою, яка могла йому тільки нашкодити. Добре, що хоч живим лишився!