СЛІДИ

Anastasia Bruks

Я Пам’ятаю присмак твоїх рук І тонких поглядів спідлоба Коли Десь розминулися дороги Наших шляхів. Я Я пам’ятаю всі думки Вони порожні як і груди Відлуння сумнівів гулких Ще досі Десь там Затихає. Я Раптово знову пам’ятаю Хоча надіявся забути І десь там подих пролунає Крупнокаліберний Як смуток. Дещо жили, дещо втрачали, Лишаючи десь слід печалі Кроки обабіч, вбік й подалі Всі помилки - вже рани; Сліди Які нажаль не стерти Хоча Можливо Можна вмерти. Ми щось притримали для себе Ти Пожалів колись тепла Я – Власні секрети Тяжкі й похмурі таємниці Ради яких Можна і вмерти. Що ж Час все стирає Майже ранок Твій подих десь там відмирає Мене гризуть старі питання Але Минулого не стерти Можливо Краще Просто вмерти.

2023-08-21 17:47:10

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Н Ф

Ніжно

Відповісти

2023-08-21 18:03:45

Подобається

Інші категорії

Подійні Сумні вірші Ода Історичні Радісні вірші Вірші в прозі

Інші поети

Veronika Yupyn

@Veronika_Yupyn

misshapen_mirror

@misshapen_mirror

Michael Mayrain

@Michael_Mayrain

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

3839

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

1789