Бути жінкою
Жіноча доля, зовсім не казка, жіноча доля - це вічність, не мить. Кожна жінка будує життя на поразках, на помилках найкраще фундамент стоїть. --- Бути жінкою нині, не природа, а виклик. То ж хоробро та з честю його ти приймай, не смій дати задню, відчуй в серці відгук, в душі свої цвіт не ламай. --- Бути жінкою нині, це грати сто ролей, і кожна важлива, така рідна, своя. Терпіти нещастя, всі травми і болі, іти на пожертви, втрачати десь "Я". --- Бо доля жіноча - це радості море, і ночі безсонні, ранковий туман, метелики в серці, десь в темряві зорі, це знати де правда, відчути обман. --- В 21 столітті, є свої протиріччя, закриває обличчя образи вуаль, в кожній жінці по суті - є душа чоловіча, й щире серце - не камінь, благородне мов сталь. ©️ Chichek
2020-06-25 11:57:21
6
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2053
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524