Поема "Жук-романтик"

Честер Фінч

Геть зник смуток з очей моїх.. Я зустрів її в садку. Тут птахи заспівали мені. Що знайшов я ту саму: "свою". І вона як та квітка в саду найгарніша.. Вже у неї яскраве вбрання.. Та і я золоте тіло маю, але зріст мій малий от біда.. Я спитав у бджоли: -Як гадаєш, вона покохає мене?! Та бджола відповіла: Це людина.. Забуть ти про це! -Це немає різниці, серед своїх давно я чужий.. Скажи мені бджілко, чому світ такий?! Чому кохати не можу людину, а лише тільки своїх.. -Ти ще молодий.. Та не розумієш, вони злі не такі як ми.. Вони знищують все що бачать, всім бажають смерті, біди.. -Вона не така! Вона добра, чутлива, приємна, і завжди квіти саджає, вже у неї таке не знайти.. -Ти наївний! Багато незнаєш, ще багато маєш пройти!-бджілка з голосом сумним,відповіла вже мені. Я не слухав її, не бажав, вона просто незнає мене, і тим паче її. Споглядав я на небо, та розумів що під вечір побачу її.. І ось вечір прийшов у садок, всі комахи та плазуни прокинулись. Я чекав на появу її.. Що хоча б оком одним споглядати, як поливає вона квіти свої. Я вже відчував запах її духів, і ту посмішку в думках уявляв.. Та чомусь вона не весела.. Злість панує в повітрі чомусь.. Я побачив хмари червоні. Щось не так.. відчуваю чомусь.. З під спини дістала вона зброю, та із неї бризкати розпочала. Вся родина моя почала вмирати, біль в очах... біль в очах.. Я відчув запах смерті вже близько.. На той світ, мені вже пора.. І в останніх агоніях болі, я побачив бджілки силует, та промовив вже тихо до неї: -Ти пробач! Була ти права! Не змінити жорстоких людей..

2023-03-18 21:09:27

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

просто веселка

Сумно, але гарно написано ✨👏

Відповісти

2023-03-19 05:55:19

Інші вірші поета

"Романтик" "Надворі сніг, все замело журбою" "Я сам себе вбивав щоразу" "Сповідь минулих літ"

Інші поети

_Юпитер_

@_Cuddlies_

سِيـلآ ہہ

@Zeela1_

Thomas Agud

@thomasagud

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

10383

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1454