Поема "Жук-романтик"

Честер Фінч

Геть зник смуток з очей моїх.. Я зустрів її в садку. Тут птахи заспівали мені. Що знайшов я ту саму: "свою". І вона як та квітка в саду найгарніша.. Вже у неї яскраве вбрання.. Та і я золоте тіло маю, але зріст мій малий от біда.. Я спитав у бджоли: -Як гадаєш, вона покохає мене?! Та бджола відповіла: Це людина.. Забуть ти про це! -Це немає різниці, серед своїх давно я чужий.. Скажи мені бджілко, чому світ такий?! Чому кохати не можу людину, а лише тільки своїх.. -Ти ще молодий.. Та не розумієш, вони злі не такі як ми.. Вони знищують все що бачать, всім бажають смерті, біди.. -Вона не така! Вона добра, чутлива, приємна, і завжди квіти саджає, вже у неї таке не знайти.. -Ти наївний! Багато незнаєш, ще багато маєш пройти!-бджілка з голосом сумним,відповіла вже мені. Я не слухав її, не бажав, вона просто незнає мене, і тим паче її. Споглядав я на небо, та розумів що під вечір побачу її.. І ось вечір прийшов у садок, всі комахи та плазуни прокинулись. Я чекав на появу її.. Що хоча б оком одним споглядати, як поливає вона квіти свої. Я вже відчував запах її духів, і ту посмішку в думках уявляв.. Та чомусь вона не весела.. Злість панує в повітрі чомусь.. Я побачив хмари червоні. Щось не так.. відчуваю чомусь.. З під спини дістала вона зброю, та із неї бризкати розпочала. Вся родина моя почала вмирати, біль в очах... біль в очах.. Я відчув запах смерті вже близько.. На той світ, мені вже пора.. І в останніх агоніях болі, я побачив бджілки силует, та промовив вже тихо до неї: -Ти пробач! Була ти права! Не змінити жорстоких людей..

2023-03-18 21:09:27

3

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

просто веселка

Сумно, але гарно написано ✨👏

Відповісти

2023-03-19 05:55:19

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12829

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4254