Весна настала швидко

і принесла з собою тепло.

Квіти розквітли красиво,

і навколо запанувала краса.

А вони розмовляють по телефону,

вже вивчили один одного мому.

А наш Іван, як завжди невтомно,

час зустрічі підбирає знову.

І ось чудовий шанс

підкинув йому весняний час.

День жіночий скоро настає,

чудову можливість надає.

"Привіт, як у тебе справи?

Чим займаєшся наразі?"

"Привіт, вирішила рошки відпочити.

ти вдалий час знайшов подзвонити."

"У мене питання таке.

Які плани на восьме у тебе?"

"Ще не думала на разі,

але хочеться дуже погуляти."

"Давай тоді погуляєм,

разом час проведем.

Я влаштую розваги

і зіграю на гітарі."

№ 7  Сталося

Навчання завалило

і справами закрутило.

А у вечері розрада,

друга вірного порада.

Все йому розказала,

і таємниць не мала.

Так промайнули місяці

і кінець прийшов зимі.

Настав чудовий час

нових весняних прекрас.

І від краси чудової

гуляти хочеться душі.

Йому ще не встигла сказати,

а він встиг думки прочитати.

І веселіше стало чекати

часу, щоб друга обійняти.

Ось вже п'яте промайнуло,

і восьме ще ближче стало.

Сонце у вікно заглянуло

і будити рано стало.

Цілий день метушня

від початку до кінця.

І одногрупники здивували

ідею свою їй розказали.

Вони хотіли разом всі

восьме святкувати на гулянці

Відмов ні відкого не приймали,

тільки задачі роздавали.

Так закрутилося все знову

і не було часу на розмову.

А подруги проходу не давали,

у неї влаштувати все прохали.

В клопотах пройшли дні

і швидко промайнули будні.

Настав час всім гуляти

восьме разом святкувати.

№8 А він чекає

Він встав раніше Сонця,

і радісний був цілий день.

Душею ринув до місця

і слухав романтичних пісень.

Тепер просто стоїть непорушно

і дивиться кудись у даль.

А очі стрибають шалено,

та не знаходять потрібних нажаль.

Ось пройшла наступна година,

а очі і досі шукають.

Вона стала така невловима,

а почутя тільки заважають.

Сонце сховалось за обрій

і гріти перестало його.

Темп серця зробився шалений

не зупинити уже його.

Під покровом темної ночі

він ішов засмучений додому.

Не світилися вже його очі

і серце повнилось суму.

№9  Злість

Ранок. Сонце. Світла повно,

Іван встає понуро,

і просто задвигає штори,

йому не до весняної пори.

Телефон мовчить незвично,

лежить тягарем без звучно.

А в дурній юнацькій голові

думок незвичних цілі ріки.

Невідає щро було вчора,

і чому прийти не вийшло їй.

Не витримав думку одну.

і гітару розбив об підлогу.

Тиша настала довкола,

їжа противною стала.

Він потягнувся до сигарети,

хоч обіцяв їй не курити.

Двінок його зупинив,

з думок лихих витягнув.

Він повільно пішов до дверей,

незнаючи незваних гостей.

№ 10 Нерозуміють

Відкрив двері різко,

і сказати щось хотів було.

Та побачив одну людину,

на яку не міг підвищити голосу.

В душі він лютував,

розбити все готовий був,

але одного її погляду

вистачило, щоб зупинити.

"Привіт. Можна зайти?"

Голос звучав тихо,

ледве чутно було його.

"Привіт" - тихо вимовив він.

Іван просто схилився на стіну,

не міг говорити про зміну.

Вона тихо пройшла уперед,

вибачення придумувала наперед.

"Розумієш...Тут така справа,

на навчанні велика запара.

І одногрупники закрутили

справами зі сторін обложили.

Вони разом захотіли святкувати,

і на квартирі у мене гуляти.

Телефон мій не замовкав,

їхні дзвінки днями приймав.

Немала я часу присісти,

і тебе про зміну сповістити.

Вибач мене прошу,

підвела я дружбу твою"