Школа пройшла немов секунда

і клас пішов у далекі краї.

Він думав, що все скінчилося

не побачить її на цій землі.

Та ось очі зустріли її

і мову ніби відняло.

Не очікував такої зустрічі,

та життя їх знову звело.

"Привіт." - вона сказала мило.

А він стоїть немов німий

і не вірить в таке диво.

"Привіт." - промовив наш сором'язливий.

"Чим займаєшся? Як справи?"

Посипались питання Наталі.

А наш чудовий персонаж

дивиться немов  уперше далі.

"Все добре, гуляю якраз.

А тебе сюди які дороги привели?"

"В мене практика розпочалась,

а сюди мене ноги привели."

Проговорили вони довго так

і попрощались тільки із заходом.

Час, як справжній мастак,

не обділив їх своїм дарунком.

№ 2 Наступний день 

Радістю повнилися груди

і в очах посмішка сіяла.

Вже не були тяжкими потуги,

коли з ліжка зранку вставала.

Швидше на практику піти,

щоб години як мить прогули,

і наставники не втомили,

і однокурсники не затримали.

Вже дуже давно

не було радісно їй.

В житті її не було

ближчих за нього людей.

А він проснувся радісний

і був такий весь день.

В голові повно ідей,

як провести із нею день.

Пари ішли ніби вічність

і однокурсники не розуміли,

що сталося із тим хмурним,

кого раніше не помічали.

А він ніби світився

і хмари густі не мішають.

В душі собі сам поклявся

її знову сьогодні зустріти.

№ 3  Майже прогавили

Сонце світить невтомно

і просто засліплює людей.

А наш веселий, примружено,

шукає хоч відтінок рідних очей.

Вона вже третій раз

проходить вулицю усю.

Вздихає сумно кожен раз 

коли не бачить людину одну.

Кружляють вони навколо 

і ніби осліпли разом.

Ходять без упину довкола

і дерева, алеї, будинки кругом.

Та сонце їх пожаліло

і за обрій скотилося враз.

А очі зіткнулись миттєво

і посмішки, зниклі, появились на раз.

З голови полетіли усі плани,

як тільки побачив її.

І щож зараз сказати?

Куди гуляти піти?

№ 4 Домовленість

Ще трошки вони постояли,

а потім просто пішли.

Так весело разом гуляли

і вже поночі додому прийшли.

Не хотів він прощатись,

хотів далі разом іти.

Та не було куди діватись

їм потрібно рано вставати.

"Почекай" - гукнув їй наостанок:

"Давай завтра підем гуляти."

Вона задумалась на хвлинку:

"Не можу, треба практику захищати"

Він в голові почав перебирати

майбутні дні, майбутні години.

"Давай просто дзвонити

і у вільний час говорити."

Її ідея була така проста

і разом з тим чудова.

"Я подзвоню коли буду вільна

і ти дзвони коли звільнишся."

Вона просто побігла додому,

 а він дивився у слід.

Радів такому договору

і хотів час опустити у лід.

№5 Очікування

Дні не йшли, як черепахи.

вони летіли, немов колібрі.

Довго було тільки чекати

розмови вечірньої по телефоні.

Часто хотілося обійняти,

натомість притискав телефон гарячий.

Вічність міг слухати

її голос ніжний, прекрасний.

Пройшли тижні казкові

а за ними місяці зимові.

І вже привічні клавіші гарячі,

та сумно стало на душі.