№ 31 Христина

"Іван половинкою мене назвав,

але чому ні разу при ній не поцілував?

Він, що соромився її?

Чи очі побачили б чужі?


Треба спитатися у нього,

щоб не придумати дурного.

Цілий день буду чекати,

себе роботою відволікати."

Вона так добре придумала,

і з натхненням працювати стала.

Та у дома, як на зло,

багато роботи не було.


Христина думала, як сказати,

як правильно його запитати.

Згадала дещо дивне,

і для неї незвичне.


"Чи мені це примарилось,

чи справді так було.

Мені це напевно приснилось,

в житті такого бути не могло."


№ 32  Звідки?

Тоді так дивно було,

але з часом це пройшло.

І вони разом гуляли,

сірі будні розбавляли.


Місяці так швидко йшли,

до нового року їх привели.

Дівчата дивно себе почували,

і що робити вони не знали.


Появилося дивне почуття,

в когось тривоги, а в когось щастя.

Та не розказували вони до кінця,

і настали дні ці святкові.


Христина до Наталі приїхала,

вони разом готувати збирались.

Та Наталю сильно пам'ять турбувала,

останнє святкування вона нагадала.


№33 Він тут.

Наталя прокинулась від жаху одного,

святкування восьмого березня минулого.

Події тодішні для неї страшні

викликали і досі страшнії сни.


Христина на кухні щось готувала,

Наталю вона зовсім не чекала.

Сонце всіх хотіло засліпити,

та воно не може спогади зупинити.


Наталя знову лягла

і сон чудовий побачила.

Він їй сил нових надав.

посмішку на обличчі намалював.


Вона пішла щось готувати

із Христиною розмовляти.

Так день її дійшов до кінця

і почула дзвінок від гостя.


Відкрила двері і зразу обняла:

"А сон був віщим"

подумала одразу вона.

"Коханий прийшов перший"


Вона давно цього не відчувала,

безпека від нього її огортала.

Так хочеться його поцілувати

і ніколи від себе не відпускати.


№34 Невже правда

"І я радий бачити тебе,

тільки постарайся не задушити мене"

Слова так ніжно прозвучали

Наталі дещо нагадали.


Вона глянула в його очі

і згадала усі безсонні ночі.

Правда громом пролунала,

в її голові на місця поставила.


Хоче кричати і йому розказати.

як кохає вона його навіки.

Він просто її поцілував,

давно зробити це мав.


"І я тебе теж ..."

Іван давно це хотів сказати,

Наталі свої почуття показати.

І до себе її прижати.


№35 Злість, прощання, воз'єднання

Вони стоялиразом обнявшись,

Іван розумів що треба вибачатись.

Та Христина все бачила

і на кухні закрившись плакала.


"Ти вибач мене дурного,

я не хотів тобі злого.

Просто її я кохаю,

і з нею бути маю"


"Як ти міг мені брехати

і так ніжно цілувати.

Не можу я тебе бачити

і не хочу слухати."


Вона схилилася на двері повільно,

вона думала що у них все взаємно.

Зараз хотіла утекти

і чим швидше побачене забути.


У двері знову подзвонили,

Наталю до них гукали.

Вона не хотіла відкривати,

не знала що сказати.


Та вона і невстигла сказати слова,

як почалась Андрієва мова:

"Привіт, я тобі хочу сказати,

та не знаю, які слова підібрати


Я іншу полюбив,

наші стосунки загубив.

Ти вибач мене, будь ласка,

якщо буде на те твоя ласка."


В наталі мову відняло,

подих аж перехопило.

Та ось заплакана Христина,

підійшла до здивованого Андрія.


"Ти на машині сюди приїхав?"

"Так, а хто тебе тут ображав?"

"Не звертай на це уваги,

краще поїхала звідси подалі."


Андрій ще хотів Наталю почути,

або її злість на собі відчути.

Та не дочекавшись цього,

поїхав з Христиною далеко.


Іван двері за ними закрив

і свою кохану поцілував.

Нарешті вони разом

і все так, як мало бути давно.