Втома
Та скільки ж можна! Я втомився жити!
У темряві кромішній між печалі
Дивлюся тихо з вишньої орбіти,
На те, як розбиваються скрижалі.
Живу для когось, а собі оскома.
Лишня людина в чорноті пустій.
І втома. Втома. Лиш постійна втома.
І для своїх бажань лиш крик: постій!
Що хочу я - нікого не хвилює.
Лише піклуйся все і всюди лізь.
Життя йде повз і відчаєм вирує,
І бачу лиш осудні морди скрізь.
Болить душа і біль цей загасити
Не знаю як. Кричати в пустоту?
Клеймом розжареним лиш руку припалити:
Фізичним болем вбити самоту.
Може нарешті вже для себе жити?
Робити те, що перше хочу Я?
Та дивлюсь лиш з високої орбіти,
Як засихає стоптана рілля.
18.02.2025
2
0