الحُب

بـلِـيـر

سَمعْت عَن الحبّ قصَصا و رِوايَات سَمعتُ عن حُبّ رومْيو و جولْييت سمِعتُ عن عنْترٍ و عبلاء سَمعتُ عن قَيسٍ و لَيلى قرأتُ الفَ ليلَةٍ و لَيلَى و كَيف َغيّر الحُب ذلكَ الحاكِم سَمعتُ عن قُوّة الحُب لَكن هل نسيتم حُبّ النّفس... امْشي بقاعِدة لا احد ياخذُ المَرتبَة الاولَى فِي قلْبي غيْري انَا احِبّ نفسَك ثمّ احب غَيرك ❤

2018-08-20 23:55:24

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (13)

زـٌو زـٌي

💙❤

Відповісти

2018-08-21 01:58:10

نـُونِه

لا غير الا الذات 💓

Відповісти

2018-08-21 02:05:59

Подобається

mira_cha

😍😍👍

Відповісти

2018-08-21 08:36:37

Подобається

Інші вірші поета

حِكم غامبُول ابتَسِم عنَما يُكشفُ السّتار حِكم الجُوكر

Інші поети

Рада

@Rada_

Henry Tannor

@Ely_GraHen

trampick rok

@trampick_rok

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4041

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11542