Ем... привіт... я повернулася. Не кидайте будь ласка тапочками😅. Думаю наступна глава буде приблизно літом, тому що я занята людина (насправді, я просто лінива ж*па)))

І так. Згадаємо що було в попередній главі.
На будиночок в лісі напали діти зла разом з експериментом Тартароса. З'ясувалося, що в Аюса ще залишилися його сили. А Мерилія зрозуміла як зняти печать з своїх сил і перетворилася на космічного духа. Зараз перейдемо до битви:
Мері і Аюс стояли нерухомо. Навколо була важка атмосфера, яка виводила з себе Агату.
М:—Нападай!)- з усмішкою на устах і ледь помітною насмішкою мовила дівчина.
Аг:—Та хто ви взагалі такі щоб протистояти Тартаросу.?! ВИ НІХТО!! - ненависть засліпила її, а температура піднімалася все вище і вище.
А:—Мері, готова?)- він вів себе як завжди зухвало.
М:—Авжеж)
Аг:—Магма, що гарячіша сонця... - почала бурмотіти собі під ніс Агата,-  СПАЛИ ЇХ ДО ТЛА!!!
Земля затряслася і з'явилися величезні тріщини з яких ринули потоки лави. Аюс з Мерилією встигли відскочити на меблі які ще стояли в кімнаті, але те чим вони стали краще не знати.
М:—Ого, це було близько.
Лава поглинала все довкола, не залишаючи нічого. Ставало все спекотніше.
А:—Мері, можеш зробити щось з цим?
М:—Ти ще питаєш?)
Вона обережно стала на магму і та вмить закам'яніла. Повільними, але впевненими кроками дівчина наближалася до джерела всіх неприємностей і водночас заморожувала все навколо. Вже не було того полум'я, а лише великі брили льоду.
Аг:—Ц-цього не може бути... кхе, кхе кхе - вона почала кашляти чимось схожим на кров, - щоб хтось такий як ви змогли, кхе, кхе, перемогти мене! - на обличчі з'явилися сльози,- Зупинись, не кривдь їх!! - вона говорила це, немов, не своїм голосом. Адже він був ніжним і жалібним, - Мовчи!!! - знову почувся той самий непривітливий голос... - я не хочу нікого кривдити!! Як ти не розумієш, ми повинні зробити це для пана Тартароса!!! Не повинні!! Не перечь мені, адже без мене ти звичайний непотріб!! Ні!! Я теж людина і маю право на те, щоб нарещі загинути!! Та що ти говориш?! Поки ти не стала ЕКД(Експерементальний Космічний Дух) ти була ніким, як бродяча псина!!!
Аюс і Мері:—Що? - це було трохи дивно, такого ніхто не міг очікувати.
Агата взялася за голову і почала, немов, протистояти комусь в її тілі. Вона бурмотіла щось незрозуміле...
Аг:—Молю... -звернулась вона до них,- вбийте мене!! - це було доволі неочікувано, тепер вони точно знали. В її тілі дві душі.
А:—Ми не можем так вчинити!!!
Аг:—Мене вже не врятувати!! Я покищо стримую її, але це не надовго! Молю... - тут вже я плачу.
Аюс думав як вчинити краще. Але на думку нічого не спадало. Мимоволі він подивився на Мерилію. Та стояла без емоцій на обличчі. Вона не знала як вчинити і як можна, бодай спробувати, врятувати Агату.
М:—Пробач...
Мері замахнулася і величезна хвиля води накрила Агату. На її обличчі з'явилося дещо неочуківане. Остання посмішка і радість за вічний спокій.
Аг:—Дякую... вона не відчула болю, це було схоже на простий сон...
Аюс ще стояв в шоці з того що відбулося... Він відізвав Хіцуджі і змінився назад в людину. Мері стояла з опущеною головою і повільно ставала нормальною. Крила і хвіст розділилися на краплі води і зникли у повітрі. Волосся чомусь залишилося білого кольору. Тільки іноді було видно як її тіло здригається від чергового всхлипу.
А:—Мері...
Хлоцець бідбіг до неї і міцно обійняв. Всхлипи ставали все сильніші...
М:—Я... я вбила людину... - на серці було неймовірно важко. Можливо вони моглиб врятувати її, але цього ніхто не знав...
А:—Ти просто зробила те, що вона тебе попросила... - він намагався підтримати її, але сам ледве тримався. Вони стояли так, можливо, хвилин 10.
*в інших*
Шарлі піднялася на другий поверх.
Попереду був вже давно знайомий коридор, якому ні кінця, ні краю не було видно. На спині щось почало ворушитися.
Ф:—Оуууу... моя головонька... - з її дитячих вуст це прозвучало дуже смішно. - Що сталося і де Мерічка з Аюсиком?
Ш:—Вони боряться з експериментом Тартароса, а мені сказали відвести всіх у безпечне місце. - сказала тигриця.
Фіна озирнулася і справді не враховуючи її Шарлі несла ще 2 людей і хранителя сили.
Ш:—Фін, чому тут так багато кімнат?
Ф:—Тому що це коридор безкінечності. Кожна з дверей це портал, який переносить в певне місце, яке вказане на вказівнику. Ось ці наприклад, - вона вказала своїм маленьким пальчиком на піщаного кольору двері з написом ''вічна пустеля'',- вимір що нагадує безкраю пустелю. Там також проживають її жителі. Є, звісно, і такі які відкриваються в певний період часу. А є і такі, від яких залишився лише портал.
Ш:—То куди нам краще піти?
Ф:—Думаю, найбезпечніше буде в ''бібліотеці''.
Ш:—Я там вже була і пам'ятаю дорогу. - сказала Шарлі і почала придивлятися до кожної двері. Уважно оглядаюси кожну намагалася знайти її, - Ось, знайшла! -нарещі вигукнула вона знайшовши об'єкт пошуку.
Вона підійшла до дверей з чорного дерева. На них були вирізблені книги обплетені лозою. Тільки одне було дивно. Дверної ручки ніде не було видно.
Ш:—І як їх відчинити? - стурбовано запитало тигреня.
Ф:—Давненько я тут не була.- з, якоюсь, ноткою суму сказала Фіна. Вона простягнула руку і доторкнувшись до дверей відчинила їх. Шарлі обережно зайшла, аби не розбудити поранених.
Ш:—Фріксі!!! Нам потрібна твоя допомога!! -  вигукнула вона. Її слова поверталися луною, що повільно стишувалася.
З верхньої полиці з'явилося маленьке ледь помітне сяйво. Воно, немов, пір'їнка спускалося додолу, поки не наблизилося до мордочки тигра.
Фрі:—А ти доволі швидко повернулася. Невже так книжка сподобалася? - з іскоркою в очах протараторила фея.
Ш:—Ні, нам потрібна допомога.
Фрі:—Нам? - вона підлетіла вище і почала оглядати всіх присутніх. Та зупинилася на рудому комочку. - Знайома шивилюра... Фіна? Ти?!
Ф:—Привіт, Фіркс. Давненько не бачилися - веселим, дитячим голосом промовила богиня.
Фрі:—Ти знову перекинула на себе настій молодості? - вона сказала це з ноткою сарказму.
Ш:—Ви що, знайомі? - запитала тигриця.
Ф:—Вона моя давня подруга.
Фрі:—Ага давненько ти до мене не зазирала.То що в вас сталося? - їй було дуже цікаво.
Ф:—На нас напали діти зла разом з експериментом Тартароса. - з ноткою сарказму розповіла Фіна. З її дитячих вуст - це звучало дуже кумедно.
Фрі:—Яснінько... Знову Тар ніяк не заспокоїться... і треба було ж Оракулу ляпнути таке йому! - насупила брови фея, а потім зробила дуже задумане лице. В голові назрівав план, але для його реалізації потрібні були ще, як мінімум, двоє. - Шарлі, ти можеш покликати свою господарку і племінника Фіни?
Ш:—Звісно,- вона сконцентрувалася і в неї в голові почала з'являтися Мері.
Фрі:—Фін, а ми тим часом доглянемо поранених - фея відлетіла трохи вище і дуже голосно свиснула. В цей момент звідусіль почали з'являтися маленькі різнокольорові вогники. Один з них наблизився до неї і запитав:
—Що сталося, сестричко?
Фрі:—Їм потрібна допомога,- вона вказала на Луї, Ліл і Сема,- Віднесіть їх до найблищого читального залу. Попіклуйтеся про їхні рани. І якщо потрібно покличте фею-медика.
—Так, сестричко! - запищав вогник і почав віддавати накази іншим.

В цей час наша парочка шукала місце де зараз знаходилися всі інші. Вони йшли по ''коридору бескінечності''. Потроху перевіряючи і відкриваючи кожні двері.
М:—Куди вони могли податися? - в її голосі було чутно хвилювання за друзів, і не тільки.
А:—Навіть не знаю, може оглянемо кожні двері? -стурбовано запитав хлопець.
М:—Гаразд... -не встигла вона договорити як прчула знайомий голос в голові.
Ш:—(Мерилія!! Ти мене чуєш? Прийооом!!!!)
М:—(Шарлі?! Ви де зараз знаходитесь?)-подумки запитала дівчина.
Ш:—(Шукай двері з чороного дерева, на них повинні буди вирізблені книги.) - пояснило тигреня.
Мері почала шукати щось очима і не знаходячи цього продовжувала йти водночас щось бормотячи під ніс.
А:—Що ти шукаєш? - стурбовано запитав хлопець.
М:—Знайшла! - вигукнула дівчина зупинившися біля об'єкта пошуку, -Дивно.
А:—Що саме? - запитав Аюс підійшовши до неї.
М:—Дверної ручки ніде немає... - сказавши це вона простягнула руку і доторкнувшись - вони з тихим скрипрм відчинилися.
А:—Ну, будь що буде, - він взяв Мері за руку і вони зайшли в ''бібліотеку''.
Дуже яскраве сяйво засліпило пару і через мить все закінчилося. Перше що вони побачили неймовірно високі полиці з книгами і їм кінця краю видно не було. 
М:—Ми, що... в бібліотеці? - здивовано запитала дівчина.
А:—Давай знайдемо інших, питання залишимо на потім, -взявши Мері за руку вони продовжили іти вздовж полиць. І раптом нізвідки з'явився маленький вогник блакитного кольору.
—Ви, хто такі? І що ви тут робите?- запищав він наближаючись до парочки.
М:—Пробачте, що потурбували. Ми шукаємо наших друзів, - пояснила Мері. -Це білий тигр з коричневими полосками...
Не встигла вона договорити як вогник її перебив.
—Ви напевно теж друзі сестрички Фріксі?
А:—Ага. Я Аюс Дю Пон, а це Мерилія Куцберг, - відрекомендувався хлопець. —Добре, ідіть за мною. - протараторив вогник і почав летіти в сторону друзів.
По дорозі до читального залу Мері помічалу дуже багато маленьких фей, що несміливо визирали з своїх схованок. Через хвилин 5 вони опинилися біля невеличких дверей з червоно дерева, на таблиці, що висіла над ними, було написано ''читальний зал №5690''. 

Не буду говорити, що було далі. Зразу перейду до дня коли збираються всі боги зі своїми сім'ями.
Олімп — місце де були народдені боги. Ьагато з них і досі тут живе, а хто поселився на Землі, або інших всесвітах.
Наші герої були дуже гарно вбрані. На Аюсу був одягнений офіційний костюм темно синього кольору, що підкреслював біле волосся. Луї був в такомуж тільки коричневому, а Сем в людській формі і також костумі, але чорному. Лілі одягнута в червоного кольору вечірню довгу сукню з блискітками, і вишуканою зачіскою. В руках вона тримала невеличку сумочку. Фіна одягнула сукенку білого кольору, що діставала до п'ят, вона була проста, але до її кучерявого, рудого волосся дуже пасувала. Шарлі також була в людській формі в і рожевого кольору сукні трохи нище колін. І високим кінським хвостом(зачіска). І нарешті Мерилія. Чорного кольору сукня з блакитними блискітками дуже пасувала до її білого волосся, яке чомусь не змінювало колір. Ьакож бідкреслювало спортивну форму дівчини і вишукану дівчачу фігуру.
Ф:—І так, всі пам'ятають план, - запитала дівчинка-богиня. Всі кивнули в знак згоди.
Ф:—Тоді, нехай почнуться веселощі, - з цими словами всі поділилися і розійшлися по банкетномк залу. Свято тільки починалося.