Історія, яка не має ні початку, ні кінця...
Як це - ламати життя того, хто ладен померти заради тебе?
Запам'ятай: твій найстрашніший ворог - ти сам.
Стільки питань - жодної відповіді.
Навіть, коли захочу врятувати тебе - не зроблю цього
Ти залишилась ангелом, навіть, коли я обламав твої крила.
Не драматизуй, навіть сльози - це просто вода.
А що було б, якби...
Після німого "Вибач" тобі справді стане легше?
Я знаю, що ми знайомі, але хто ти такий?
Коли закінчується дощ - з'являється веселка, а коли приходиш ти - закінчується спокій.
Певно, мені вже виділили місце в палаті, поряд з людиною-сонцем і Наполеоном.
Одна зустріч з "твоєю" людиною залишає найпомітніший слід, ніж мільйон зустрічей з просто "зустрічною".
Якщо з годинника вийняти батарейки - він зупиниться, тоді чому я все ще жива, якщо моє серце давно зламане?
Коли зникає надія, у тебе все ще залишається віра, чи не так?
Твоя посмішка відіб'ється черговим швом на моєму серці.
Чого я доб'юся, якщо буду кричати в порожнечу? Лише того, що втрачу голос або слух. Але і це в тисячу разів краще, ніж втратити тебе.
Чи справді кінець - це початок чогось нового?
Коли ти вийдеш із тіні...
Запам'ятай: твій найстрашніший ворог - ти сам.
Скажи, коли я втратив тебе? Коли сталося те, чого я боявся найбільше?

Я вважав, що ти ніколи не покинеш мене, але помилявся. Думав, тобі не вистачить сміливості, але ти лишила мене, залишила в дурнях.

Не правда. Я знову брешу. І тобі, і собі. Я сам пошив себе у дурні. Давно, ще з самого початку.

Мені вистачало лиш розуміння того, що ти поряд. Розуміння, але не усвідомлення.

Тобі було боляче? Навіть не так. Тобі було боляче! А мені було все одно.

Ти плакала, кричала, звинувачувала себе, а я стояв у стороні і спостерігав.

Я - егоїст. Можливо, в глибині душі мені було шкода тебе, але жалість - надто бридке почуття. Якщо це жалість до себе, або якщо жалість до когось.

Ненавиджу. Але кого більше? Себе чи...Себе?

Ненавиджу себе того, хто дозволив покохати такого як я комусь, чи себе, котрий ніколи не звертав на тебе уваги.

Чи думав я, що ти зможеш підти? Ні. Чи сподівався? Так.

І скільки разів я не питав би себе, чи то тверезим, чи повністю підвладний алкоголю - відповідь завжди однакова: "Я кохаю Тебе".
© Anastasia ,
книга «Без Облич».
Стільки питань - жодної відповіді.
Коментарі