Після німого "Вибач" тобі справді стане легше?
Насправді, я не настільки поганий. Я просто безвідповідальний. Певно тому, що мені не доводилося піклуватися більше ні про кого, як про самого себе. Кажу ж, я - егоїст.
Досить розуміння того, що я почуваюся добре, навіть не дивлячись на стан повної апатії до всього, що відбувається навколо.Так зручно. Або ж мені просто хочеться в це вірити. І знову з моїх уст злітає брехня. Чергова.
І довго я ще буду брехати тобі? Певно, до самої смерті не наважуся сказати тобі ті самі слова, яких ти чекаєш. І яких заслуговуєш.
Але і це не зовсім правда.
Я не просто кажу ці слова кожну секунду, хвилину, я несамовито кричу. Але, ні. Ти не почуєш. Бо цей крик застряг у горлі, наче кістка.
Мені здається, чи ти знову плачеш? Дивно, я не бачу тебе, але відчуваю твій біль. Я точно зійшов з розуму. Чи, може, ми обоє?
Зараз я думаю про те, чому так чинив з тобою. Може я просто шукаю собі виправдання? Але навіщо? Я ж не буду вибачатися перед тобою. І, ні, не тому, що давно заглушив той останній відголос совісті, а тому, що просто не вмію цього робити.
Може, ти навчиш мене? В тебе це гарно виходить. Завжди так робила, коли я починав сердитись.
Я досі не розумію за що ти вибачалася, коли я був злий зовсім не на тебе. Твій опущений погляд...
Може й добре, що саме тоді ти не дивилася мені в очі.
Бо побачила б те, що я не хотів би тобі показувати. Нехай краще назавжди залишуся монстром у твоїх спогадах.
Поки згадував все це, нарешті зміг зрозуміти, хто я такий. пам'ятаєш, ти колись казала, що навіть найнещасніші люди зможуть відшукати вогник надії у своїй душі. Навіть, якщо сил і бажання вже не залишилося.
Монстр з душею, цікаво.
А знаєш, що насправді вражає найбільше?
Те, що з нас двох несправжнім виявився саме Я.
Досить розуміння того, що я почуваюся добре, навіть не дивлячись на стан повної апатії до всього, що відбувається навколо.Так зручно. Або ж мені просто хочеться в це вірити. І знову з моїх уст злітає брехня. Чергова.
І довго я ще буду брехати тобі? Певно, до самої смерті не наважуся сказати тобі ті самі слова, яких ти чекаєш. І яких заслуговуєш.
Але і це не зовсім правда.
Я не просто кажу ці слова кожну секунду, хвилину, я несамовито кричу. Але, ні. Ти не почуєш. Бо цей крик застряг у горлі, наче кістка.
Мені здається, чи ти знову плачеш? Дивно, я не бачу тебе, але відчуваю твій біль. Я точно зійшов з розуму. Чи, може, ми обоє?
Зараз я думаю про те, чому так чинив з тобою. Може я просто шукаю собі виправдання? Але навіщо? Я ж не буду вибачатися перед тобою. І, ні, не тому, що давно заглушив той останній відголос совісті, а тому, що просто не вмію цього робити.
Може, ти навчиш мене? В тебе це гарно виходить. Завжди так робила, коли я починав сердитись.
Я досі не розумію за що ти вибачалася, коли я був злий зовсім не на тебе. Твій опущений погляд...
Може й добре, що саме тоді ти не дивилася мені в очі.
Бо побачила б те, що я не хотів би тобі показувати. Нехай краще назавжди залишуся монстром у твоїх спогадах.
Поки згадував все це, нарешті зміг зрозуміти, хто я такий. пам'ятаєш, ти колись казала, що навіть найнещасніші люди зможуть відшукати вогник надії у своїй душі. Навіть, якщо сил і бажання вже не залишилося.
Монстр з душею, цікаво.
А знаєш, що насправді вражає найбільше?
Те, що з нас двох несправжнім виявився саме Я.
Коментарі