Ці не забудзеш

Анастасия Полесская

Калi ўсе скончацца размовы, Калi не будзе болей "мы", Цi не забудзеш свае словы, Цi будеш праўдай маёй ты? Калi ўлетку сонца знiкне, Калi зімой сажме мароз, Цi верыш мне, сваёй дзяўчыне, Або ўспрымаеш не ўсур'ёз? Калi забудзеш усе размовы, I быццам іх зусiм няма, Цi не загiнуць Мае словы, Цi буду праўдай тваёй Я? Калi ўвесну сонца грэе, Калi ўвосень не мароз, А можа пачуццё не знiкне, І можа ўсё гэта ўсур'ёз?...

2018-03-14 23:08:43

8

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Анастасия Полесская

спасибо, приятно слышать)))

Відповісти

2018-03-15 12:09:53

Подобається

Анастасия Полесская

@Егор Таранин если что, спрашивай)))

Відповісти

2018-03-15 12:10:13

1

Єгор Комаров

Супер

Відповісти

2018-03-16 13:35:31

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10903

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

82

2

3301