Глава 1. Майбутнє
Глава 2. Ранковий робочий день
Глава 3. Бездушні
Глава 4. Озброєне пограбування
Глава 5. Під дулом пістолета
Глава 5. Під дулом пістолета
  Великий червоний місяць заступив на нічну варту. Зорі яскраво мерехтіли в чистому романтичному небі. А моє тіло все ще тремтіло від страху не піддаючись контролю. Авто повільно запливло над поверхнею асфальту в гараж. Поставивши свій "Москвич 300"  на зарядку, все ще перебуваючи під дулом пістолету, я з рудоволосою дівчиною увійшов в будинок.

 - Мила, я вдома. Увімкни всюди світло, - тремтячим голосом наказав я.

- Добрий вечір, пане Марк. Зараз увімкну, - з цими словами темрява відразу зникла, - Я відчуваю Ваш страх. Що вже сталось? - ніжним жіночим голосом цікавилась "І 306".

- Розумієш, просто тут...

 Я не встиг завершити своє речення як моя захоплениця направила пістолет в стелю і зробила постріл. Куля рознесла динамік в щент.

- Що ти робиш? Ти знаєш скільки це коштує? - обурено вигукнув я і хотів обернутись назад до рудої та металевий вирішувач всих проблем вперся мені в потилицю.

- Не обертайся! Я не збираюсь вислуховувати твої розмови з цією комп'ютерною дурепою.

- Гаразд. Як скажиш, але ти могла просто про це попросити, а не руйнувати моє майно.

- Не велика втрата. Гроші маєш, отже купиш собі нову.

 Я мовчки продовжував тремтіти від страху.

- Я хочу їсти.

 Ця фраза з губ Підземної дівчини мене просто вбила. Серце, здавалось, вилетить з моїх грудей. Це кінець - думав я. Ось і смерть моя. Жорстока та бездушна...Вона мене з'їсть. Бідне моє тіло. Добре буде якщо вона відріже лише якусь певну частину, а якщо ж забере все з собою аби поділитись з товаришами, то не буде що і в могилу мою покласти. Стоятиме пам'ятник без пам'яті і могила без покійника.

- Слухай, благаю тебе, не їж мене, будь ласка.

 Я почав заливатись слізьми. Який сором. Дорослий чоловік розревівся на очах особи протилежної статі.

- Що?! - здивовано вигукнула руда. - Ану, розвернись до мене!

 Я слухняно обернувся і з жалісним поглядом плачучих очей глянув в її потаємні карі очі.

- З якого це хріна, ти, дурню, вирішив що я тебе їстиму?

 Дівчина продовжувала направляти на мене зброю.

- Ти ж Підземна ?

- І що?

- Ви їсте звичайних людей.

 Дівчина широко вирячила свої очі від здивування.

- Хто тобі сказав таку маячню?

- Це всим розповідають вчителі в школах.

- Ваші вчителі дебіли як і заклади в яких вони працюють! Так робило лише 5% протестантів і то, таке траплялось лише в тих випадках, коли люди знаходились подалі від цивілізації. Не було що їсти і від голоду в людей їхав дах. Вони вбивали своїх, котрі були слабкішими і з'їдали. А ми так не робимо. Тобі ясно?!

 Я мовчки покивав головою.

- Що в тебе є поїсти?

- Ходімо на кухню.

 Стоячи під прицілом пильного вартового який впевнено сидів в дівочій руці, я повів захопленицю за собою.

- Пане Марк, Ви зголодніли? - пролунав з динаміку голос Милої, який знаходився на кухні.

- Ця зараза і тут сидить? - обурилась руда і хотіла вже пустити зброю в хід, але я заперечив.

- Стій! Не роби цього! Я її вимкну.

- Гаразд, - зброя знову подивилась на мене.

 Наказавши "І 306" вимкнутись я заглунув до свого великого холодильника.

- Що ти їси взагалі? - поцікавився я адже хто зна чим харчуються такі люди.

- Все їм, - дівчина побачила мої сповнені страху очі. - Окрім людей, звісно.

 Я поринув до крижаного світу.

- Можу зробити бутерброди з сиром, а ще в мене пельмені є. А також...

- Стоп. Давай пельмені.

 Я дістав червону пачку з етикеткою фірми "Ляпота". Відкривши пельмені я підійшов до крану і залив їх водою. Закривши пачку я добряче її потряс обома руками, аби хімічні властивості, котрі нагрівають воду, вступили в дію. Відчувши шум я зрозумів що почався процес варіння.

- Дві хвилини і можна їсти.

 Зараз багато їжі працює за цією системою. Крупи, макаронні вироби, вареники, пельмені - просто відкрий, залий водою, гарно потруси і через 2 хвилини їжа готова.

- Я вперше в житті знаходжусь в будинку Очищених, - рудоволоса красуня роздивлялась інтер'єр. - Ти один живеш? Чи, можливо, маєш жінку, дитину?

- Один, - чесно відповів я.

- То якого хріна, твої стіни рожевого кольору з зображенням котиків?

- Так майже в кожній хаті. Це зараз в моді та і оселя має бути в світлих тонах, щоб підіймати настрій, - взявся я пояснювати.

- Що з цим світом, Господи? - обуреним тоном запитала Підземна дівчина. - Ти ж мужик, а не дівчинка. Твій гейський одяг, інтер'єр будинку, а на додоток ще й сльози пускаєш від страху. Все це просто шлак. І ти ж не один такий. Зараз всі такі, хто живе на поверхні. Фу. Ніколи б з таким не стала зустрічатись.

- Ти гадаєш мені це до вподоби? Я просто змушений жити за правилами які нам диктує влада.

 Дівчина підхопилась з стільця і підійшла до мене. Її карі, схожі на гарячий шоколад очі, дивились в мої сині кульки.

- Ви - тупориле стадо яке просто пливе за течією не маючи права на власну думку.

- Ти абсолютно права.

- Ти бажаєш продовжувати жити за правилами хворого на голову діда?

- Не хочу, та в мене немає вибору.

- Вибір є завжди, дорогенький.

 Пачка агресивно тряслась в моїх руках. За декілька секунд процес варіння скінчився і пельмені були готові до вживання. Я відвів погляд від її чудових очей і глянувши на упаковку мовив, - Вже можна їсти.

 Я висипав пельмені в тарілку. Полив майонезом та кетчупом і поставив на стіл. Дівчина швидко закидувала вилкою пельмені до рота, а я стояв підпираючи спиною холодильник і просто спостерігав. 

 Руда відклала зброю залишивши її  на столі, поруч з своєю тарілкою. Спілкуючись з незнайомкою та знаючи що вона не їсть людей мій страх повільно зменшувався.

- Як тебе звати? - я вирішив поцікавитись в красуні.

- Сара.

- Приємно, а я...

- Марк. Я чула.

- Угу, - зробив я коротку паузу, а потім поцікавився, - Незвичне в тебе ім'я як для цієї місцевості. Ти що, десь з Руської Америки?

 Коли всі країни надійшли під владу Росії, правитель довго не "парився" над новими назвами і просто назвав всі країни Руськими. На карті світу країни зображені одним морковним кольором і всюди слово "Руська". Руська Польща, Руський Китай, Руська Шотландія, а назви міст взагалі залишили без змін.

- Ні. Мій тато звідти, а мам українка.

- Круто. Отже, виходить що ти знаєш три мови?

- Так. Я б з тобою поспілкувалася рідною мовою, але ж ти ні чорта не второпаєш.

 Я ж розповідав вам що всі жителі планети Земля розмовляють російською, а те що ви читаєте українською, то це просто мій переклад. Я українець і для своїх розмовляю своєю рідною мовою.

- А чому ти так вирішила? - запитав я на українській.

 Сара ледве не подавилася пельменем, а на обличчі з'явився малесенький проміньчик радості.

- Оце так сюрприз, - відповіла руда теж на українській і вся подальша наша розмова відбувалась на нашій рідній мові. - А як так?

Я помітив що страх зовсім втік з мого тіла. З прихованою посмішкою я взявся пояснювати, - Мене бабуся навчила. Багато людей знають свою рідну мову, але змушені це приховувати. Батьки вчать своїх дітей передаючи її з покоління в покоління.

- Виходить, що не все ще з вами втрачено...В тебе є щось попити?

- Сік яблучний. Можу зеленого чаю заварити.

- А кава є?

- Ні. Я її не вживаю.

- Тоді, давай сік.

 Я дістав з холодильника коробку з напоєм і поставив на стіл. Після цього я почав діставати з полиці чисту склянку щоб налити красуні сік, але обернувшись до неї я зрозумів що вона їй не потрібна. Сара задерла голову і тримаючи над собою упаковку пила з горла.

- Все, - напившись вдосталь промовила дівчина. - Дякую, чуваче.

- Будь ласка.

 Сара взяла свій пістолет і підвелась з за столу.

- Марк, тобі не набридло постійно носити лише кольорові костюмчики? От мене, верне від того в чому ходять ваші жінки. Незручні світлокольорові сукні, тона косметики на обличчі через яке не видно справжнє. Я взагалі нею не користуюсь.

- Тобі і не треба. Ти і без цього дуже гарна, - зробив я Сарі комплімент, але за декілька секунд пошкодував про сказане.

- Хах, - розсміялась дівчина, - Оце ще мені пікап-майстер 80-го левелу. Я бачила як ти витріщався на мої цицьки, а зараз ще й за зовнішність компліменти  вистрілюєш, - її карі очі дивились в мої. - Ти що? Запав на мене?

 Я почервонів від сорому немов варений рак і відразу ж опустив свої сині очі.

- Навіть і не мрій. Ти, чувак, симпатичний, але не мій типаж. Я люблю справжніх чоловіків, котрі можуть за себе постояти. Вони не носять яскраві костюмчики та не прикрашають свої оселі в рожевий колір.

 Її слова були немов справжній удар по моєму чуйному серці. Сара мене дуже образила.

- Чуваче, без образ. Я просто висловила свою думку. Та і не варто тобі цим так перейматись. Я зараз піду і ти мене більше ніколи вже не побачиш.

 Що ж за бісовщина то твориться? Ми знайомі лише годину, але я вже встиг закохатись по самі вуха. Така не схожа на інших. І хоч я любитель ніжних жінок, її боєвий характер здавався мені кльовим.

- Я вже йтиму. Дякую за їжу. Вибач за магазин і націлений ствол. Ми змушені красти, аби якось виживати.

- Нічого, - промовив я і знову бовкнув зайве. - Саро, я не хочу щоб ти йшла.

 Після сказаних слів заграла романтична мелодія відомого класика - Сьома симфонія Моцарта.

 Дівчина здивовано провела очима по оселі.

- Тиц триндиц і зверху бантик. Я що, потрапила до мильного фільму? Лише в кіно такі от фрази супроводжуються такими от мелодіями.

- Ні. Це дзвінок вхідних дверей. До мене хтось прийшов.

- Не відчиняй, - дівчина злякано направила на мене свій пістолет.

- Прибери це від мене. Я не збираюсь тебе здавати.

- Гаразд. Довірюсь тобі.

- Сиди тут і не показуйся.

 Я пішов відчиняти двері. Вони були зроблені з скла і на них стояла заставка гірського водопаду, через який нічого не було видно. Ні з надвору, ні з середини. Одним натисканням кнопки яка розміщувалась на електроній коробці поряд з дверима я прибрав водопад. Гарне зображення зникло і скло стало прозорим. Перед мною стояли троє чоловіків в чорній формі з шоломами на голові. Їхні червоні окуляри змусили мене хвилюватись. До мене прийшли Бездушні.



© Олександр Гусейнов,
книга «ТІЛЬКИ НЕ ЗЛИСЬ».
Комментарии
Упорядочить
  • По популярности
  • Сначала новые
  • По порядку
Показать все комментарии (1)
Julliana Gargat
Глава 5. Під дулом пістолета
Така наче спокійна глава, але щось мені підказує, що скоро зовсім спокою не буде. Здається Марк влип і то серйозно😊
Ответить
2019-02-21 21:17:55
2