Кохана...Бідна дівчина до пізньої ночі чекала на мене. Вона навіть нездогадувалась що її хлопця більше немає серед живих. На годиннику вже третя ночі. Таня лежала в ліжку і нервово гризла нігті. В руках був мобільний. Сотий раз кохана набирала мій номер, а у відповідь отримувала одні гудки.Вони навіювали страх. Їх звук змушував тремтіти тіло. Нехороше відчуття оселилось в дівочій душі.
Після невдалих спроб дозвонитись Таня набрала мого товариша. Вона змушувала себе налаштуватись на краще, сподіваючись на те, що я гарно напився з Деном і залишився в нього  з ночівлею.
- Таня, ти бачила яка зараз година? - почувся сонливий голос в телефоні.
- Ало, Деня, вибач що турбую в такий пізній час. Саша неповернувся з роботи. Я гадала, можливо він залишився в тебе.
- Ні. Не заходив. - жваво відповів друг так, ніби і не спав.
- А сестра твоя не знає, можливо, він зайшов до когось?
-Та ні. Вона говорила що поїхала після роботи з хлопцем, а Саня пішов додому.
- В нього в Черкасах є ще якісь друзі? - хвилювалась дівчина.
- Настільки мені відомо - ні.
- Ден, мені страшно за нього. Що робити?
Друг відчував тремтіння в дівочім голосі.
- Таня, заспокойся. Не панікуй передчасно. Зачекай до завтра. Якщо до обіду не з'явиться - звернемось до поліції. Зрозуміла?
- Так, Ден, так. Вибач що збудила.
- Та нічого. Мені вже перехотілось спати, а ти не бери дурниць до голови і лягай відпочивати. - спробував заспокоїти дівчину, друг.
Тані було не до сну. Вона згадувала Крика і його погрози. Дівоче серце ніби відчувало, що я залишив світ живих. Кохана марно мене чекала.

    Ден і Таня пішли до поліції. В невеличкому кабінеті для одного працівника, на варті правопорядку, працював слідчий. Чорнявий короткострижений чоловік худорлявої статури. На вигляд років 35. Одягнений він був в звичайний громадський одяг. Сині брюки та жовта сорочка, на якій сиділа чорна шкіряна куртка. На очах гарні окуляри в тонкій оправі. Тоді я ще не знав, який він фрукт.
- Ви до мене? - запитав він, побачивши двох у дверях.
- Так. Ми б хотіли заяву написати. Мій хлопець зник. - бентежно відповіла кохана.
- Можливо, він зник десь в квартирі іншої дівки?
- Ні. Що ви таке кажите? Він мене кохає і не став би...
- Та я жартую. - посміхнувся слідчий.
- Нам зараз не до сміху. - з відчутною краплиною гніву промовив Ден.
- Розумію. - правоохоронець зробив серйозне обличчя. - Сідайте.
Навпроти, біля його столу, стояли два офісних стільці. Таня з Деном присіли.
- Я слідчий старший лейтенант Омельченко. Я вас уважно слухаю. - почав розмову полісмен.
- Вчора, після роботи, мій хлопець неповернувся додому. Я за нього хвилююсь. В нього нещодавно були проблеми з одним хлопцем.
- Що за хлопець? - примружив очі слідчий.
- Довгий час до мене залицяється Крик, точніше Андрій Криков. Через нього я немала особистого життя, так як він залякував кожного мого кавалера. А мій Саша, він не з лякливих. Ми почали зустрічатись і почались погрози. А на тій неділі, Крик з своїми друзями дуже його побили. Я говорила Саші - ходім в поліцію, та він на відріз відмовився.
Дівчина з хвилюванням виливала душу, а слідчий підперши кулаком голову уважно її вислуховував. Коли Таня закінчила, він мовив.
- Що ж...допоки нікого засуджувати небудемо. Ми підіймемо на ноги всі лікарні та морги міста. Пишіть заяву. Як щось стане відомо, я вам зателефоную.
Лейтенант дістав з шухляди новенького столу чистий аркуш паперу та ручку, після чого повільно протянув поближче до Тані.
Декілька хвилин пролетіли в невідомість. Моя дівчина написала заяву. Віддавши вона разом з Деном пішла на вихід. Друг вийшов, а Таня зупинилась.
- Відшукайте мого хлопця, я вас дуже прошу. - повернувшись обличчям до поліцейського з сумом благала красуня.
- Неодмінно. - з підлоба глянувши через окуляри відповів Омельченко.
Тільки но дівчина зникла за дверима невеличкого кабінету, як слідчий дістав мобільний і почав кудись телефонувати.
- Ало, що ти вже, утнув, дурню? - злісно запитав старший лейтенант.
-По перше, привіт. З чого ти взяв? Нічого протиправного я не утнув. - відповів знайомий голос в телефоні.
- Щойно одна дівчина до мене приходила. Заяву написала. Її коханий додому неповернувся і підозрює вона в цім тебе, Крик!
- От, хвойда.- голос на мить затих -Не парся. Все буде добре. В мене все під контролем.
- Дивись мені, контролере. - відповів слідчий і завершив розмову.
А мені ще доводили те, що нова поліція непідкупна. А ось тут що твориться? Слідчий співпрацює з злочинцями. Просто чудово.

********************

Минали дні. Моє мертве тіло, котре валялось в лісі напризволяще, ніхто не міг знайти. Моя відсутність недавала покою Дену, Аліні і звісно, Тані. Але вони мусили відкинути лихі думки геть і працювати на своїх роботах, адже всім потрібні гроші. А без грошей, не прожити в нашому світі.
Повільно, немов черепаха, спливав робочий день моєї коханої. Молода світловолоса вчителька сиділа за столом в шкільному класі і навчала дітлахів. Пролунав дзвінок на перерву і дитячі репети порвали тишу.
- Дівчино, до вас можна? - почувся голос в дверях.
В чорному солідному костюмі, але тепер вже у білій сорочці , з гарним букетом червоних троянд, стояв Крик.
- Що ти тут забув?!
Таня розлючено підійшла до залицяльника. Холодний погляд дівчини засмутив 13 невинних троянд.
- Як що? - радісно відповів Крик - Приніс квіти. Найкращі для найкращої.
- Що ти зробив з Сашою ?!
Добре що вся малеча вибігла з класу, адже вони ніколи ще не бачили свою вчительку в гніві. Я в дитинстві  дуже боявся криків своєї першої вчительки. То був для мене справжній Люцифер в спідниці.
- Нічого я з ним не робив. - промовив посмоктуючи цукерку бандит.
- Не бреши мені! Де він?!
- Звідки я можу знати де твій ненаглядний? Можливо це доля? Він тебе залишив і тепер ніщо не завадить нам бути разом.
- Я не зустрічатимусь з чоловіком, котрий підіймає на жінку руку!
- Ти за той вечір? - зрозумів все Крик - Вибач мене. Я був в стані ефекту.
- Мені все одно в чому ти був. Якщо я дізнаюсь що ти винен у зникненні мого хлопця, я тебе засаджу за грати. - говорила Таня,Дивлячись в брехливі  очі Крика.
- Ой, ой, ой. Грати - як я їх боюсь. - самовпевнено промовив вбивця - Краще прийми від мене ці чарівні троянди.
Крик протягнув Тані  13 червоних квіток.Дівчина провела розлюченим поглядом букет, а потім залицяльника.
- Забирайся звідси разом з своїм віником. Від тебе я ніколи нічого не прийму. Ти мене ясно зрозумів?
- Дивись мені Танюха, бо пошкодуєш.
-Ти мені погрожуєш?
- Ти що, крихітко? Ні в якому разі. Я просто попереджую...Квіти точно не візьмеш? - Крик вказав поглядом на букет.
- Я тобі вже сказала.
В цю ж мить в клас забігла руда дівчинка. Вона пробігала повз свою вчительку та її залицяльника. Крик вирішив її зупинити.
- Гей, дитинко.
- Що, дядечку? - запитала малеча.
- Це тобі. - злочинець протягнув троянди дитині.
Дівчина приємно зраділа так, ніби їй купили довгообіцяну іграшку.
- Дякую. - вона міцно охопила букет.
Крик провів поглядом радіючу дитину, котра вибігла в коридор, щоб похизуватись отриманими квітами.
- Бачиш, інші люблять отримувати квіти. - промовив Крик хитро усміхаючись невдоволеній блондинці.
- Я теж люблю, але не від злочинців.
- Ну-ну...Гаразд. Піду я, але я повернусь. До нових зустрічей.
Авторитет залишив приміщення закладу.

Минув тиждень. Ден сидів в своїй квартирі. Він разом з своєю сестрою снідав. Приймання їжі прервав телефонний дзвінок. Мобільний товариша лежав на столі біля чашки з кавою. Ден подивився на екран.
- Саня, це Саня телефонує! - радісний друг здивував приємною звісткою Аліну.
- Нарешті, а я вже боялась що його вбили. - зраділа сестра.
- Ало, Саня. Де тебе чорти носили? - відразу промовив Ден, та до нього заговорив не той, кого він бажав почути.
- Доброго дня. Це слідчий Омельченко. Сьогодні, вранці, було знайдено обгоріле тіло. Неподалік від померлого ми знайшли телефон Олександра . Ви зможете приїхати на розпізнання?
- Так. Звичайно я приїду. - зажурившись відповів Ден і поклав слухавку.
- Що сталось? На тобі немає обличчя. - збентежено запитала брюнетка.
- Це був слідчий. Знайшли обгоріле тіло і телефон Сані. Викликають на опізнання тіла.
- Господи. - перелякалась Аліна. - Я їду з тобою.
- Ні. Тобі не слід на це двитись.
- Я сказала що їду, значить їду. - стояла на своєму сестра.
Вона була впертою дівчиною і брат не зміг її відмовити.

*************************

Морг. Ідеальне місце для фільмів жаху, а моя історія трохи іншого жанру, але що ж поробиш. Моментами вам буде лячно.
Це місце віддавало холодом та неприємним запахом. Серед десятків померлих людей, які накриті білим покривалом, непорушно лежали на залізних столах, лежав і я. Ну як я...Я був незнаю де, а от тіло моє, воно перебувало в морзі.
Біля мене зібралась купка готових опізнати. З одного боку стояв слідчий Омельченко, а з іншого Ден, Аліна і Таня.
- Попереджую. Тіло дуже обгоріло. Видовище не з приємниих.
- Дівчата, можливо вам краще не дивитись? - захвилювався товариш.
- Вона як собі хоче, а я нікуди не піду. - дала остаточну відповідь Аліна.
- Я теж залишаюсь. - зібралась з силами Таня.
Слідчий взяв обома руками покривало і хутко його зтянув мені до пояса. Моє тіло було чорним від запеченої крові. Зоріла вся шкіра. В скроні дирка від кулі, а також перерізана шия. А очі, вони були бліді. На них небуло нічого. Суцільна білота. На голові згоріло все волосся, на його місці виднілась чорна запечена лисина. Мій труп був, немов запечена курка, котру перетримали в духовці. Побачивши мене - таку мерзенну жахливість, всім стало не по собі. Злякавшись, Аліна пригнула в обійми брата, сховавши погляд в його грудях.
- Господи, Боже. - вирячивши від здивування очі, промовив Ден.
Без жодної міміки, ніби камінна статуя, Таня дивилась в одну точку, на моє обличчя.
- Таня! - пререлякався товариш.
  Від побаченого в бідної дівчини підкосились ноги.Вона знепритомнівши повалилась на підлогу. Ден миттю підбіг до Тані, присів і легкими ляпасами по обличчі почав приводити до тями.
- Таня, вставай, Таня. - зі страхом в голосі говорив Ден. - Накрийте тіло! - наказав друг слідчому. Правоохоронець сховав мене під білим покривалом. Дівчина прийшло до тями. Друг допоміг їй підвестись.
- Ти в нормі? - з хвилюванням запитав Ден.
- Так. Нормально.
- Що ви скажете ? - запитав Омельченко.
- Я ...я - бідній дівчині страх перекривав мову. Таня в сльозах вибігла з приміщення.
- Я не знаю. Все тіло обгоріло. Тут неможливо щось розпізнати. - з болем в серці промовив Ден.
- Розумію. Дарма я вас викликав. Це видовище тепер назавжди осяде в дівочих спогадах, та і у ваших теж. - поправив окуляри слідчий.
- Я мав це побачити. - відповів Ден, обіймаючи свою сестру.
- Тіло було знайдене в лісі, що знаходиться в Дахнівці. Неподалік ми знайшли мобільний Олександра Чудновського і ще одне...- з кишені шкіряної куртки Омельченко дістав мою річ в прозорому пакетику. - ... мп 3 програвач разом з навушниками.
З сльозами на очах Аліна глянула на програвач, а потім на накрите покривалом тіло.
- Це його тіло. Це труп Саші.
- Що з ним сталось? - тихо запитав Ден.
- Схоже на те, що вашого друга катували. Спочатку йому прострелили ногу, потім перерізали шию, а на останок зробили постріл в голову. Після цього всього, підпалили тіло, з метою - знищити всі докази вбивства.
- Жах. Як таких сволот земля носить? - шоковано запитав Ден.
- Це можна забрати? - Аліна вказала пальцем на мп3.
- Ні. Поки що. На нім можуть бути відбитки вбивці. - пояснив правоохоронець.
- Я знаю хто це зробив. Це той тип, що за Танькою бігав. Це все він. Знайдіть його! - впевнено говорила дівчина.
- Заспокойтесь. Я допитаю вашого підозрюваного і я знайду справжнього вбивцю. - брехав підкупний слідчий.
- Добре. Тримайте мене , будь ласка, в курсі справи. - попросив Ден і обійняв сестру за плечі. - Ходімо додому.
- Це він його вбив. Як його там? Крик? Так, Крик. Тільки він.
  Солоні краплини сліз повільно стікали по блідих щоках дівчини.
- Слідство розбереться. Ходімо.
Мої друзі пішли на вихід. В коридорі , притулившись спиною до стіни, заливалась слізьми моя кохана. Аліна злісно глянула на Таню своїми ридаючими очима.
- Чого ти ревеш?! Тобі шкода його ?! Це ти винна в його смерті. Ти і лише ти! Якби ви тим вечором не зустрілись то Саша був би зараз живий. Це твій друзяка його вбив!
Злість втрати змішувалася з слізьми душевного болю.
- Аліно, заспокойся! Таня не винна в його смерті. - Ден намагався вгамувати сестру.
- Ще й як винна! Не заступайся за неї! - репетувала Аліна.
Дену було прикро за сестру і жаль за Таню. Він схопив Аліну за руку і силою потягнув до виходу.
- Таня, вибач її. Вона в шоці. Вона сама не розуміє що говорить. - вибачався Ден відходячи від моєї коханої.
- Я все чудово розумію. Ти винна, тільки ти! - продовжувала стояти на своєму розлючена дівчина.
Страх, біль, сльози. Отак от і завершилось опізнання мого мертвого тіла.

************************

Долина Троянд вкрилась зеленою травою та весняним настроєм.
На дерев'яній жовтій лавці сидів Крик. Він спокійно дивився на прохожих мимо людей.
- Навіщо ти це зробив? - невдоволено запитав щойно сівший біля нього чоловік.
- А привітатись? - авторитет перевів погляд на чоловіка.
- За що ти так познущався з бідного хлопця? - запитав слідчий Омельченко.
- Я його попереджав, а він мене не послухав.От і все. - спокійно відповів Крик.
-От і все? Побачивши в морзі таке жахіття його дівчина знепритомніла. Відтепер їй погорілий труп і в кошмарах снитиметься!
- Ай, яй, яй. Біднеснька. - сатирично промовив злочинець.
- Друзі та дівчина померлого, вони всі звинувачують у вбивстві тебе. Тому що в тебе був мотив і ще одне... На мп3 плеєрі твої відбитки пальців.
- Відбитки? - злякався Крик. - Ти ж зможеш їх прибрати?
- Зможу. За окрему платню, звичайно. - глянув з під лоба слідчий в окулярах.
Крику відразу стало краще.
- Друзі звинувачують мене? Можливо мені і друзів замочити?
- Ти що, псих?! - гаркнув Омельченко.
- Та заспокойся. Я просто пожартував.
Злочинець дістав з кишені брюк цукерку, як завжди льодяник.
- Хочеш кецик? - Крик виставив смаколик перед обличчям слідчого.
- Ні. Не хочу.
- Моя справа - запропонувати...
Злочинець розгорнув цукерку і закинув її до рота, а фантик жбурнув на доглянуту скошену траву.
- Не сміти в громадському місці. - насупивши брови промовив слідчий.
- Вибачте, пане поліцейський, більше не буду. - іронічно видав Крик.
- Дурень, ти, Криков. Я вже втомився постійно тебе витягувати з різного лайна! - викрикнув слідчий Омельченко.
-  А гроші отримувати ти не втомився?
Крик витягнув з внутрішньої кишені піджака пачку доларів і протягнув її продажному поліцейському.
- Гаразд. - вгамував злість Омельченко. Він роздивився по сторонам чи ніхто на них не дивиться, після чого хутко схопив пачку грошей і засунув собі в кишеню шкіряної куртки.
- Вигадаємо тобі та твоїм друзям нове хоббі і все буде в порядку.
- Вигадуй, слідак, вигадуй. Ти за це отримуєш гарну платню.
Крик поплескав долонею слідчого по плечі і пішов собі геть.

*********************

Діло було в морзі. В морзі було тихо.
Біля мого зажареного тіла стояло двоє молодих паталогонатомів. Вони були в білих халатах та шапочках. Один з них зтягнув з мене покривало.
- Оце жахіття. Неповезло чуваку. - промовив інший.
- Фредді Крюгер відпочиває. - потираючи чоло сказав перший. Своє чоло. Бо ви ще подумаєте, що він мені почав терти.
- Навіщо нам його розрізати? Тут і так все зрозуміло. - обурився другий.
- Сказали нам різати, отже будемо різати. - скрививши гримасу відповів паталогонатом і підійшов до столу на якім лежали різні хірургічні предмети. Разом з ним лежала портативна колонка. Вона була жовтого кольору, мала прямокутну форму, а з двох боків стояли динаміки. В ній стояла карта пам'яті Micro SD, як для мобільних телефонів.
- Федько, що це в біса таке? - промовив перший взявши річ в руки.
- Це моя портативна колонка. Тільки но вчора купив. - хвастливо відповів другий і підійшов до напарника.
- Навіщо ти притаскав її на роботу?
- Як навіщо? Слухати будемо. Все одно нікого немає. Чи моя музика заважатиме мертвим? - жартівливо запитав Федько.
- Та мені все одно. Вмикай, якщо того бажаєш. - відповів хлопець і повернув колонку власнику.
- Я до речі скачав новий альбом гурту Dead Love Sould.
- DLS? - запалали очі паталогонатома - Я ж обожнюю їх. Вмикай давай і погучніше.
І він це зробив. Він увімкнув свою новеньку колонку. На все приміщення залунав звук електрогитари та барабанів. Це була вона. Та сама пісня отра запала мені в душу на тому рок-концерті. Після музичного програшу залунали круті слова, котрі співав шикарний голос соліста.

На руках ти бачиш кров
Та рани миттю заживуть
Я буду йти на вбивство знов
Вони мене не оминуть

Невидимі звуки мелодії пронзали все моє мертве тіло. Вони летіли по всіх моїх внутрішніх органах. Від мого обгорілого вуха , прямісінько до серця. Саме в цей момент і сталося диво. Зі стукітом барабанів застучало і моє неживе серце. Весь мій внутрішній механізм запустився. Серце почало качати кров. Кисень хвилею бив в мозок. Легені запрацювали. Я відкрив очі і вдихнув на повну. За секунду блідливість зникла і вони набули свого постійного, блакитного кольору. Шкіра наростала. Відростало волосся. Рани нанесені вбивцями загоїлись. Я повернувся. Я знову живий. Мої вушні раковини продовжували вловлювати слова пісні.

Вони забрали мою душу
Обірвали все життя
Я поквитатись з ними мушу
Якщо почав  так до кінця

- Де я? - викрикнув я зіскочивши з столу.
Паталагонатоми стояли спиною до мене, тому не мали змоги побачити моє дивне воскресіння. Почувши голос обидва хутко розвернулись. Здавалось, що їхні очі зараз вискочать з орбіт від здивування. Ну звісно. А ви б не здивувались, якби побачили ожившого в морзі хлопця, який голяка стоїть перед вами ?
- Це той запечений! - злякано вирикнув тицяючи на мене пальцем, хлопець.
- Так. Він ожив! Він зомбі! - волав мов навіжений Федько.
- Заспокойтеся! Де я, чорт забирай?! - нічого нерозуміючи гаркнув я.
- Він нас хоче з'їсти. Боже, я ж зовсім ще молодий! - продовжував волати паталогонатом.
Я наближався до ненажарт переляканих хлопців.
- Не підходь! Не їж мене! Я не хочу вмирати незайманим! - почав скиглити інший.
В мене таке враження склалось, ніби вони два дурники. Який я їм зомбі? Цілком жива людина. Ну і що, що ще хвилину тому я був згорілим трупом?
- Поясніть мені, що тут, в біса, твориться? - запитав я стоячи біля них.
Налякані паталогонатоми гадали що я відберу їхнє життя. Потрібно було рятуватись. Власник портативної колонки, котра продовжувала гучно лунати, схопив хірургічний ніж. Після воскресіння мені було не до  спритних навиків. Я невстиг поворухнутись, як остре лезо пробило моє тіло. Удар був нанесений прямісінько в щойно оживіле серце.
- Аааай. Як же боляче! - заволав я від нестерпного болю.
Відпустивши рукоятку нападник відійшов на крок назад і разом з колегою завмер в очікуанні моєї смерті. Та не там то було. Недивлячись на біль, навіть незнаю навіщо,  я витягнув лезо з тіла. Я гадав що це вже кінець, але сталося неймовірне. Біль минув. На очах паталагонатомів моя рана затягнулася, незалишивши і сліду. Я дивився на остре лезо хірургічного ножа. Кров на нім зникла, ніби її ніколи там і не було.
Я був здивований, але хлопці в білих халатах ще більше. Вони завмерли на місці з широко відкритими очима. Я відкинув ніж в сторону і суворим поглядом глянув на працівників моргу.
- Запитую в останнє. Де я?
- Ти ти ти в морзі. - заікаючись від страху промовив один.
- Я що, вмер? - неміг я зрозуміти.
- Був мертвим, принаймні кілька хвилин тому. - тремтячим голосом промовив інший.
В цю ж мить, ніби ударами молота, почали вдарятись спогади в мою голову. Спогади тієї жахливої ночі. Я ніби переживав своє вбивство вдруге. Постріл в ногу, побиття, ножем по шиї, постріл в чоло. Від болючих спогадів я замружив очі і міцно зціпив зуби. За кілька секунд все минуло. Мене цікавило одне - Як я повернувся до життя? - Мій погляд впав на портативну колонку. - Музика. Саме вона незрозумілим чином повернула мене на світ. Відтепер, щоб існувати я маю постійно її слухати. - Зробив я такий висновок.
- То ти не зомбі? - запитав Федько, котрий ще не оговтався від шоку. І тут мені прийшла в голову одна ідея.
- Ні. Бери вище. Я Диявол. Я вирішив взяти це тіло, щоб погуляти по вашому світі. Мені потрібен одяг. Віддайте мені його і на тому світі матимете пентхаус, саму нову тачку та молоденьких гарячих грішниць.
- Домовились.
Дурбелики повелись і з палаючими очима віддали все що мені було потрібним. В одного я взяв червоний світер та кросівки,  а в іншого сині джинси. Носки я вирішив незабирати в хлопців. Я одягнувся і схопив граючу колонку.
- Це я візьму з собою.
- Вибачте пане диявол, але я її тільки но придбав. - стоячи без штанів заперечив Федько.
- Ти що, смертний, небажаєш жити в достатку, після своєї смерті, звісно? - почав я знову вішати лапшу.
- Бажаю, бажаю. - палаючим очима говорив наівний хлопець.
- От і добре.
Я схопив портативну колонку і слухаючи музику пішов на вихід. Двійко дурнів з щасливими обличчями дивились мені в слід.
- Ми бачили Диявола...- усмішка зникла з обличчя Федька. - Диявол це ж зло. Ми мали його зупинити.
- Навіщо? Зло живе у кожному з нас. Воно було і буде, а от пентхаус, іномарка  і гарна дівка, таке не кожному по кишені...навіть в Пеклі. - мрійливо говорив хлопець.
Федько тільки дотямив. Він насупив брови і невдоволено запитав в колеги.
- Стій. Я не зрозумів. Чому це ми потрапимо до Пекла?

   Якась вища сила дала мені другий шанс, але скільки мені відведено пробути на землі я не знав, тож вирішив, поки що непоказуватись на очі коханій. Мені потрібно було десь жити і я знав хто мені в цім допоможе. Я відправився здивувати свого найкращого друга.