Роздався стукіт вхідних дверей. Ден та Аліна увійшли до своєї квартири. Вони насторожливо вслухались в звуки.
- Аліна,ти що, не вимкнула музику на ноутбуці?
- Та ні. Я вимикала. Може це ти забув?
- Ні. Не я. - здивувався Ден почутій музиці, котра лунала по всій квартирі. Лунала не гучно. Мелодія доносилась з кухні. Роззувшись друзі обережно пішли на звук. Грала якась пісня рок- гурту DLS, але то не важливо. Увійшовши на кухню, брат з сестрою завмерли на місці. Їні очі збільшувались від здивування. За столом сидів я в відібраній у паталогонатомів одежині і запихався бутербродом з ковбасою та попивав чай. Зголоднів дуже. Побачивши друзів я завмер, на мить переставши жувати свою їжу.
- Привіт. Я повернувся. - з радісною усмішкою та повним ротом  промовив я.
- Саша? - недовірливо запитав товариш.
- Очам своїм не вірю. Ти живий ! - радісна Аліна кинулась  мене обіймати.
- Живий, живий, але давай спочатку Дена з підлоги підіймемо. - я вирвався з обіймів і підлетів до товариша, котрий щойно знепритомнів.
- Ден, вставай. - я легенько ляскав долонею по його обличчі.
- Саша, це справді ти? - повільно привідкривши очі запитав друг.
- Так, я. Воскрес із мертвих заради свого найкращого друга.
Ден не зрозумів жарту. Очі полізли під лоб і бідолашний знову знепритомнів.
- От халепа. - обурився я.
  Минуло 10 хвилин. Ми всі разом сиділи за столом. Аліна радісно посміхалась, обпалюючи мене своїми блакитними очима. А Ден сидів наляканий і з недовірою скоса на мене поглядав.
- Як таке можливо? Хоча я зрозумів. Все просто. В морзі був не твій труп?
- Та ні, друже. Нажаль, мій.
- Але як? Твоє тіло..на нім небуло живого місця. Воно ж лежало переді мною мертве мертвісіньке.
- Музика. - я вказав пальцем на портативну жовту колонку котра грала на холодильнику. - Виходить що саме вона, невідомо як, мене оживила. Щоб жити я змушений завжди чути музику.
- Вау, це так  круто. Відтепер я зватиму тебе - Меломан. - з захопленням видала Аліна.
- Мене так всі на зоні називали. Це не круто. - серйозно зауважив я.
- Таня знає? - запитав Ден.
- Про те як зеки прозвали мене - меломаном?
- Ні. Про твоє повернення.
Я важко зітхнув.
- Непотрібно їй знати, поки що.Я просто незнаю скільки мені дали часу. Нехочу давати їй марних надій.
- А ти бачив потойбічний світ? - дівочі очі сяяли від цікавості ,ніби зорі в темну ніч.
- Я незнаю. - я був відвертим - Останнє що я пам'ятаю, це як Крик прострелив мені голову.
- Я так і знала, що це той виродок! - розізлилась Аліна.
- Він був з своїми друзяками. Всі четверо винні в моїй смерті. - з сумомо пояснив я.
- А що, якщо тобі дали другий шанс для того, щоб ти помстився своїм вбивцям? - поділилась думкою любителька містики.
- Аліно, що ти таке то мелиш? - невдоволено гримнув брат на свою сестру.
- Що? Вони над ним познущались, а потім відібрали життя. Відтепер справедливість заходить в гру. Саша знищить їх...ні, не Саша...Меломан.Меломан всих покарає. - на повному серйозі говорила Аліна.
- Меломан - Месник з Пекла. - усміхнувся я.
- Вау, класно сказано. Ти справжній месник з потойбічного світу.
- Аліно, не мели дурниць. - обурився друг.
- Крихітко, це не фільм, а реальність. Я нікому не збираюсь мстити. Винні мають нести кару згідно закону. Згідно Уоголовного кодексу України. - вирішив я.
- Так не цікаво. - насупила губи красуня.
- Молодець, Саня. Вірне рішення. Винні відповідатимуть перед законом. - підтримав Ден.
Я глянув на кухонний ніж, котрий лежав на столі біля половинки круглої білої хлібини. Він змусив згадати хірургічний ніж, який побував в моєму серці.
- Я не просто повстав з мертвих.
- Що? - незрозумів друг.
Я схопив ножа і зробив надріз на лівій руці. З десятисантиметрової у довжину рани вмить полилась кров. З'явився біль.
- Ти що натворив? Зовсім вже з глузду з'їхав?! - перелякався товариш.
Але сталось те, на що я і сподівався. Просто на очах рана загоїлась, а кров зникла.
- Це дійсно так. Виходить що я ще й безсмертний. - я усміхнувся і жбурнув ніж на стіл.
- Нічого собі. Меломане, та ти тепер як супергерой. - з захватом в серці говорила Аліна. - А можна я розповім про тебе своєму хлопцеві?
- Ні! - гаркнув я. Змінивши свій тон, продовжив - Ніхто крім вас неповинен про мене знати. Поки що.
- Добре. Як скажеш. - насупивши свої вищіпані брови невдоволено відповіла дівчина.

**************************

Наступив новий день. Він був безхмарним, теплим та сонячним. Звичайна весняна погода. Незважаючи на це, надзвичана справа чекала на слідчого Омельченка.
В тій самій шкіряній чорній куртці та прямокутних окулярах правоохоронець стояв біля пустого залізного столу, на якому ще вчора лежало моє мертве тіло.
Біля нього стояли двоє молодих паталогонатомів. Тих самих, з якими бачився я. Омельченко вдумливим поглядом дивився на працівників, а потім перевів його на пустий стіл.
- Ви гадаєте що я повірю в цей маразм?!
- Все так і було. Чесна правда. - відповів один з них.
- Правда?! Мертвий обгорілий труп, ожив, обріс шкірою, відібрав у вас одяг, музичну колонку і пішов геть?! - нерозумів правоохоронець.
- Товариш слідчий, я перелякавшись вдарив його хірургічним ножем.
- В самісіньке серце. - вліз інший паталогонатом.
- А він його просто витягнув, а рана за кілька секунд зажила. Від неї на тілі і сліду не лишилось. -важко дихав від хвилювання працівник моргу.
- Він говорить правду. Я на власні очі бачив. - впевнено доводив інший.
- Справжня містика? - запитав слідчий.
- Виходить, що так.
Омельченко почесав потилицю.
- І як це все пояснити? - запитав він сам в себе.
- Просто. - усміхнувся Федько. - То був сам Диявол. Він взяв тіло померлого хлопця щоб погуляти по нашому світі. Він сам нам про це  сказав.
Поліцейський дивився в очі паталогонатомів і бачив в них одну лиш чисту правду. Люди були дійсно здивовані та шоковані.
- Гаразд. Я розберусь в цім лайні. - промовив слідчий.
Омельченко поправив пальцем свої окуляри і пішов геть.

*****************************

Музика на Денисенім софтбуфері відтепер лунала постійно. Я проспав майже до обіду. Відкривши очі я підвівся і в одних трусах пішов в ванну, щоб прийняти душ, тому що вночі мені було не до того. Смачно позіхнувши я повільно увійшов в ванну.
- Що за хрінь?! - перелякано закричав я, після того як побачив своє відображення в дзеркалі. На мене дивився згорівший мрець. Бліді мертві очі навіювали страх. В голові дирка від кулі. Шия розрізана. Я злякано схопився за шию, моє страхітливе відображення теж. Я не відчував рани, але в зеркалі мої пальці торкались саме її. Я виставив перед собою руки. Все в нормі. Звичайні, як і у всих нормальних людей. З шкірою життєвого кольору, але в зеркалі вони були зморщиними та чорними від запеченої крові.
На звук мого галасу, немов Чіп та Дейл,котрі посмпішають на допомогу прибігли Аліна та Ден. Дівчина вже була одягнена. На ній гарно сиділи червоні облягаючі джинси та синя футболка з гарним вирізом для декольте. А брат її був в домашнім білім халаті.
- Саша, що сталось? - збентежено запитав Ден.
- Моє тіло...Я виглядаю як мертвий? - я продовжував дивитись на жахливе відображення в дзеркалі.
- Що ти таке говориш. Нормальний в тебе вигляд. Такий як завжди. - чесно відповів товариш.
- А в дзеркалі? Як я виглядаю там? - я тицьнув пальцем на страхіття.
- Так само як і тут. Звичайний в тебе вигляд.
- Чесно? - нерозумів я.
- Чиста правда...Саня,щось не так? - здивувався товариш.
- Ти бачиш в дзеркалі щось таке, чого небачимо ми? - вилетіло запитання з вуст любительки містики.
Їхні очі, ніби великі надувні кульки, вдивлялись в моє обличчя чекаючи відповіді.
- Я бачу себе мертвим, таким, яким бачили мене ви. В морзі, на розпізнанні. - я тоді не знав, як виглядав мій труп в морзі, але моє чуття підказувало що саме такий вигляд я і мав.
Я наблизився ближче до дзеркала, вдивляючись в свої померлі ,бліді очі. Я взяв себе рукою за обличчя. Дотик гладкої, наповненої життям, шкіри. Та в дзеркалі я бачив інше. Ніщо в світі мене не лякало так сильно, як вигляд мого мерзенного мертвого тіла.
- Моє тіло. Сволоти, ох, і сволоти. - від побаченого зтискалось серце та боліло в душі. З моїх очей потекли сльози. Поки Ден дивився, Аліна підійшла і мене обійняла. Просто щоб заспокоїти. Заспокоїти свого друга.
- Саша, все буде добре. Погане вже позаду. - я з сумом перебував в її теплих обімах, намагаючись повірити в її слова.  Нажаль вона була неправа. Все погане тільки попереду.

*****************************

В своїй світлій та чистій квартирі лежала в ліжку Таня. В тендітних руках дівчини був мобільний телефон. Великий, червоний андроід. На такому екрані приємно переглядати фотографії. Саме цим дівчина і займалась. З тугою на душі Таня дивилась на фото. На ньому були ми разом. Вона  спереду, а я обійнявши її стояв з ззаду. На щасливих обличчях посмішки. Бідолашна дивилась і згадувала приємні часи. Від спогадів виступали сльози.
Вона мене дійсно кохала і мріяла створити сім'ю. Я теж цього хотів. Ні. Я цього бажав. Більше за все я бажав одружитись з коханою і щасливо прожити до глибокої старості. Виростити дітей. Ми хотіли двох. Хлопчика та дівчинку. Побачити внуків. Виростити і їх і якби Бог дав дожити то побачити і правнуків. Нажаль, доля вирішила по іншому. Хоча, що я говорю? Яка доля? Крик все вирішив. Я мав покарати виродка і його покірних псів, за своє відібране життя, але я не вбивця. Я нехочу крові. Принаймні, я не хотів її тоді, але невдовзі я змінив свою думку.
Дззз - залунав дзвінок в квартиру, який повернув Таню в реальність. Витерши рукоюб сльзи, дівчина пішла відкривати двері.
Більшість людей, перед відкриттям дивляться у вічко, щоб невідкрити постороннім. Моя кохана була не з таких. Вона відразу відкривала.
Вхідні двері відчинились. Дівчина неочікувала побачити його. На порозі стояв Крик, а за ним його віддана трійця. Всі на підпитку. Одягнені злочинці були в джинси та розмальованні кофтинки. В такому вигляді вони їздили відриватись до клубу.
- Крик?! - злякано викрикнула дівчина.
Таня збиралась швидко закрити двері, але нога Крика завадила їй це зробити. Вбивця з силою потяг двері на себе. Чоловіча сила була значно міцнішою за жіночу. Авторитет увійшов в квартиру, а за ним і друзі. Таня налякано відступала назад.
- Що ти хочеш? Забирайся звідси, негайно! - тремтячим голосом викрикнула дівчина.
В холоднім погляді вбивці можна було прочитати лихі замисли.
- Скільки часу я за тобою бігав, а ти , ти мене відшивала. Мені це вже набридло. Я вирішив. - язик злодія заплітався від алкоголю. - Якщо ти нехочеш віддатись мені осознано, то я візьму тебе силою.
Налякана дівчина кинулась на кухню. П'яні злочинці кинулись за нею. Забігши туди, Таня схопила перше що попало під руку. Це була стара, металева сковорідка, котра помитою стояла на плиті.
- Ходи но сюди, крихітко. - прошипів авторитет забігши на кухню.
Довго не вагаючись Таня схопила сковорідку . Добряче розмахнувшись вона вдарила злочинця по пиці. Смачно отрмавши в щелепу Крик звалився з ніг. Налякана дівчина хотіла кинутись до виходу, але в дверях кухні став Кислий. З широко розведеними ногами він протягнув свої мерзенні руки до Тані.
- Іди но до татка. - промовив п'яний виродок.
Дівчина з усієї сили заїхала ногою в пах.
- Курва ! - викрикнув з болем Кислий.
Він схопився обома руками за своє уражене місце і зігнувшись впав на підлогу.
З двома рорзібрались, але ж залишилось ще два. Блек вже стояв навпроти. Дівчина спробувала ударити з кулака в обличчя.
Таня не дивилась боєвиків, та не займалась боєвими мистецтвами, тому нанести правильний удар, дівчина не змогла.
Стрижений під полубокс хлопець перехопив її руку, після чого дав гарного ляпаса. Чоловічий удар відразу зніс тендітну дівчину з ніг. З кухні вибіг розлючений Крик. Його щелепу охопив біль і це робило його ще злішим.
- Хапайте її і несіть на ліжко! - гаркнув вбивця.
Таня відразу все зрозуміла. ЇЇ серце, здавалось зараз вирветься на зовні, не витримуючи такого страху.
- Ні! Відпустіть мене!
Блек схопив дівчину за ноги, а сокіл котрий стояв позаду, вчепився за руки. Налякана дівчина кричала та сірплась в різні сторони, в надії звільнитись. Та всі її спроби були марними. Виродки понесли Таню в кімнату.
- Братан, ти живий? - запитав Крик в Кислого ,котрий валявся скрученим в клубок на підлозі.
- Та сучка мені добряче вліпила по яйцях!
- Не хвилюйся. Вона про це пожалкує.
Крик протягнув свою руку помічі. Він допоміг підвестись другові.
Блек жбурнув дівчину на її ліжко. Крик увійшов в кімнату.
- Що ти хочеш зробити? Непотрібно, Крик, будь ласка. - Таня заливалась слізьми.
- Рік...Цілий рік я за тобою бігав. Приходив з квітами. Хотів щоб все було як у людей. Але ти, хвойда, мене вічно динамила. Ми могли б з тобою кохатися по людські, а тепер, ти будеш відтрахана по звірячі. - промовив розлючений злодій і розстібнув молнію на своїх синіх джинсах.
- Нііі! - заверещала від жаху бідолашна.
- Тримайте її міцно, щоб не рипалась!  - наказав авторитет.
Блек пригнув на ліжку і схопив дівчину за руку, Сокіл схопив за іншу. Крик пригнув зверху на дівчину. Мерзотник задер її червону сукню, після чого його руки вчепились за трусики. Він насильно їх зтягував з Тані.
- Не робіть цбого! Благаю! - волала налякана дівчина.
Все її чудове обличчя було залите солоними слізьми. Нажаль, ніхто не бажав відмовитись від жорстокого дійства. Таня дригала ногами, намагаючись не віддатись поганцю, але Кислий схопив її за ногу. Таня була безпомічною і вже не взмозі була щось вдіяти.
- Аааа! - закричала Таня від болю, тому що Крик увійшов в неї.
- О так. Як чудово. Така тугенька. - задоволено говорив автоитет, гвалтуючи ридаючу дівчину. Він закрив її рот рукою, щоб нечутно було криків. В квартирі лунало лише слізливе мичання бідолашної дівчини.
- Якого ти ревеш? Тобі ж подобається? Невже ні? - бридко посміхаючись говорив Кислий, котрий вже відпустив її ногу і просто дивився на гвалтування.
Через 5 хвилин Крик кінчив. Цей невеличкий час, Тетяні здався вічністю. Крик зліз. Дівчина ридала на своєму ліжку, а злочинці стояли над нею в очікуванні. П'яні виродки збудились від побаченої картини. Їм теж хотілось спробувати гарну дівчину. А її плач додавав їм спокуси.
Крик вже застібав гудзик на своїх штанях.
- І чому я стільки часу за тобою бігав? Гадав що ти не така як всі, а ти, Танюха, проста простісінька. Нічого надзвичайного. Хоча...А що могло бути в тобі надзвичайного? У всих дирка однакова.
- Крик, я теж хочу залити кратер. - невитримав Кислий.
- Ти чо, ця дівка моя. Я скільки часу просрав щоб її заполучити. - з серйозним фейсом промовив авторитет.
- Ок. Без питань. - відступив друг.
На обличчі Крика вмить засвітилась усмішка.
- Та я гоню, чуваче. Якщо хочеш - бери. Всі беріть. Натягніть цю суку гарно, щоб знала як випендрюватись перед нормальними хлопцями! - прогримів мерзотник.
Почувши його слова Таня заревіла ще гучніше.
- Ну що ж, почнемо. - залитий алкоголем злодій почав спускати  себе штани.
Кислий почав гвалтувати Таню, а після нього і Блек з Соколом. Вони всі її згвалтували.

Спочатку я не хотів вам розповідати за цей момент, але саме він зробив великий переворот в моїй добротній душі. Я спеціально вам про це повідав, щоб ви змогли поставити себе на моє місце і зрозуміти мої вчинки, котрі я зроблю в недалекому майбутньому.

Минуло трохи часу. Нарешті ці сволоти задовольнили власні потреби. Всі стояли одягнуті та щасливі. Таня лежала на ліжку ніби та підлогова ганчірка, об яку всі при вході витирають ноги. Вона нехотіла нічого. Дівчина щойно втратила жагу до життя і бажала просто вмерти. Вмерти щоб схватись від болю та сорому.
- Ну що, всі натрахались? Можемо вирушати? - запитав задоволений Крик.
- Постій, друзяко. Вона може накатати на нас заяву . - захвилювався Кислий - Можливо її краще завалити?
Крик почесав потилицю і поміркував.
- Так. Ти правий. Я задовбався вже платити слідаку гроші за постійні прикриття наших справ. - авторитет дістав із за спини ствол і протягнув його Соколу.
- Тримай, хлопче.
Злодій подживився на зброю немов баран на нові ворота.
- Навіщо? Крик, ти ж знаєш...Я завжди з вами, я завжди в ділі, але я особисто не вбиваю людей.
- Рано чи пізно, потрібно починати. Тримай. Не будь дівчиськом.
Сокіл злякано дивився на рукоятку пістолета, котрий своїм положенням змушував себе взяти до рук. Хлопець зібрався з духом і взяв зброю в руки.
- Молодець. Завалюй її і давай до машини. - наказав авторитет і попрямував до виходу, разом з двома співучасниками. - Не змушуй мене повертатись. Я повинен почути постріл. - серйозним виразом на пиці відповів Крик і зник з квартири.
Один на один в кімнаті котра щойно пробралась біллю залишились Сокіл і Таня. Вона лежала скрученою в клубок на правому боці і ридаючи дивилась на злочинця.
Сволота обома руками міцно стискав пістолет, направивши його на мою скривджену кохану. Руки тремтіли і зброя з ними.
- Ти ж розумієш що я немаювибору. Я не збираюсь через тебе сідати за грати. - голос тремтів від страху.
Дівчина зовсім небажала жити. Побачивши направлений на себе пістолет, вона підвелась і сівши в ліжку на коліна ридаючи промовила.
- Хочеш вбити мене? Так, давай. Стриляй, чого чекаєш? Чи ти хочеш щоб я тебе засадила? А ти знаєш що з гвалтівниками роблять на зоні? Тебе там щодня лупитимуть кремезні мужики в гузно. Ти заслужив! Ви всі заслужили це. Сучі виродки! -прокричала на всю горлянку скривджена блондинка.
Розлючений хлопець натиснув на курок. Люта куля влучила в живіт дівчині. Таня повалилась на брудне від насильства ліжко. Її червона суня. повільно ставала темнішою.
- Я зробив це. - зрадів Сокіл і швидко побіг до друзів.

*****************************

Ден нещодавно прикупив собі новий телефон, а мені віддав свій, так як мій знаходиться в поліції. Я стояв у кімнаті одягнений в червону кофту і спортивні коричневі штани. Мене обіймало тепло, тому я закотив рукава до ліктів. Слухаючи в навушниках якийсь клубний музончик я милувався погодою за вікном. Неочікувано заколотило в мізках. Я побачив видіння.
- Аааай! - я обома руками взявся за голову і почав бачити жорстокі картинки з сценим насильства. Квартира Тані, Крик з друзяками, Таня на ліжку в сльозах, Крик її гвалтує, а потім кожний з його співучасників. Картинки одна за другою вдарялись в голову.
- Що це в біса таке?! - заволав я на всю квартиру.
Вмить видіння зникли і біль минув.
- Що сталось? - промовив залітаючи в квартиру Ден.
- Таня.. Я щойно бачив дещо страхітливе. Дай Боже, щоб це була лише моя мозкова нісенітниця. Відвези мене швидко до неї!
- Ти ж не хотів щоб вона знала про твоє воскресіння.
- Зараз мені все одно. Їдьмо!
Ми хутко побігли до червоного Жигуля. Я всю дорогу не міг вгамуватись. Моє віддане серце відчувало що з коханою трапилось щось недобре. Я постійно підганяв товариша, бажаючи гнати авто все швидше і швидше. Ми гнали на повну, добре що на нашому шляху не було патрульни, тому що в іншому випадку ми б добряче влипли.
Навушники все ще були в моїх вухах, котрі програвали пісні з телефону товариша. Ми хутко побігли до під'їзду. Вхідні двері до квартири коханої стояли відкритими, тому я відразу забіг всередину. Я забіг до кімнати.
Здавалось моє серце зараз зупинеться. Я побачив свою кохану, котра лежала на ліжку вся в крові.
- Танечка, сонечко! - закричав я підбігаючи до дівчини.
Я спробував пульс на її шиї і зрозумів. Таня ще жива.
- Що ж це таке в світі твориться. - промовив шокований друг.
Я взяв непритомну дівчину на руки. Я ніс бідолашну до авто. З дівчини стікали краплини крові залишаючи червоний слід.
- Ден, в лікарню її! Негайно!

****************************

Лікарня. Запах ліків та люди в білих халатах. Я сидів в коридорі  і терпляче чекав на результат. Дві години лікарі боролися за життя коханої. Ден пішов до кавоового автомату, а я навіть непомітив його відлучення, адже вся голова була переповненою хвилюванням за здоров'я Тані.
- Сань, тримай. Гаряча кава. - голос Дена витягнув мене з своїх думок. Я подивився на пластиковий стаканчик в його руці.
- Дякую, друже. - я зробив ковток гарячого напою.
Мій похмурий погляд вдивлявся в підлогу.
- Знаєш, якщо недай Боже, Таня вмре, разом з нею вмру і я. Я просто витягну ці навушники з вух, і все, кінець. Ти тільки поховай мене як людину, будь ласка, адже моя мати незможе. В неї немає на це коштів.
- Саня, що ти таку дурницю верзеш. - обурився товариш. - З Танею все буде добре. Ти нам потрібний тут.
- Однім я потрібний тут, а іншим - там. - тихо промовив я, тоді ще не уявляючи настільки я був павий.
Щось пікнуло в телефоні. Я дістав з кишені мобільний, на котрім через навушники грала музика.
- Ден, скоро мобіла розрядиться.
- Я зрозумів. Зараз. - товаиш дістав свого телефона і увімкнув музику. Грала якась соплива попса, але мені було все одно. Головне що музика. Андроід залунав на весь коридор. Я витягнув провід з свого і підключив до його. Музика затихла в коридорі і тепер, лунала лише в моїх вухах. Я трішки збавив гучність, щоб чути голоси людей.
- І так все життя. - промовив я. - Все ж таки цікаво. Що буде якщо її вимкнути? А що, якщо це не кінець і я зможу жити без неї?
- Краще не пробувати. - відповів Ден і поклав розряджений телефон до кишені.
Відкрились двері операціонної і звідти вийшов пристарілий, середгього зросту чоловік. Це був лікар Тані.
- Ну що там? - запитав я кулею вставши з лавки.
- Ви ким будете постраждалій? - запитав лікар знімаючи маску.
- Я її хлопець, а це мій товариш. - чесно відрекомендувався я.
- Мені важко вам це розповідати, але...Вашу дівчину згвалтували і не один, а кілька чоловіків. А потім, вірогідно хотіли застрелити, щоб нікому про це не розповіла. Куля попала в живіт невразивши життєво важливих органів. Ваша дівчина житиме.
Боюсь, щоб після такого в неї не з'явилось проблем з психікою.
Я слухав слова лікаря, а моє серце обливалось кров'ю. Я розумів що моє видіння було справжнім. Я знав хто скривдив Таню.
- Зараз можна до неї увійти? - стримуючи сльози запитав я у лікаря.
- Так, але вона зараз спить. - рятівник хотів піти, але згадав ще одне. - Я про цей інцедент змушений був доповісти в поліцію. Сюди скоро прибуде слідчий.
- Добре. Будемо чекати. - з награним спокоєм відповів я.
Я з Деном увійшли в палату. Моя кохана лежала під капельницями, та апаратом для прослуховування життєдіяльності організму.
Серцебиття супроводжували звуки "пі" на приборі. Я присів біля коханої. Мої очі дивились на спляче бліде обличчя. Вона лежала в ліжку ніби Спляча Красуня з тієї казки, а я гадав що як Принц зараз її поцілую і кохана прокинеться. Я легенько цьомнув Таню в щічку, але дива не сталось. Її міцно тримав сон. Я витер сльози з своїх очей і підвівшись розвернувся до товариша, в якого теж набирався океан.
- Поліція неповинна знати про моє існування. Скажиш що ти сам її знайшов?
- Так, звичайно. Без питань. Я ж все розумію.
Я ще при вході до палати допив каву і викинув в смітник порожній стаканчик. Я звик до гарячого, а Ден ні. Він ще тримав в руках свій стакан.
- Я вийду, викину. - промовивв друг зробивши останній ковток.
Ден зник за дверима. Я дивився на кохану згадуючи жорстокі картинки з видіння.
Збентежений друг залетів в палату.
- Там слідчий прийшов!
Я дивився по різним сторонам незнаючи куди сховатись.
- Не здавай мене.
- Ти в мені сумніваєшся? - обурено запитав Ден.
Я похитав головою, адже я впевнений в найкращому другові. Я розігнався і випригнув у відкрите вікно.
Хірургія була на четвертім поверсі. Я негарно впав на асфальт з відчутним хрустом кісток. Нестерпний біль охопив все тіло. Я лежав кілька хвилин непорушно чекаючи поки загояться рани. Як добре, коли все швидко заживає. Регенерація - ніби в якогось супергероя. На щастя ніхто непомітив мого падіння. Я встав і обтрусився.
Злість, розпач, ненавість - такі чинники вирували в моєму тілі. Сльози невлинно виливались з засмучених очей.
- Аааа! - від лютті я вдарив в цегляну стіну лікарні. Їй було все одно, а на моєму кулаці зчухралась шкіра до кісток. Звідти виступала кров. Весь в сльозах, ніби ображене дитя я підпер стіну спиною і присів до землі. Обома, залитими кров'ю руками я закрив своє ридаюче обличя. За мить рани загоїлись, а сльози все продовжували литись з моїх очей.

До палати увійшов слідчий в окулярах в тонкій оправі. Той самий. Продажний поліцейський Омельченко. Чому саме він? В Черкасах більше немає слідчих? Я цього не розумів.
- Доброго дня. Я вас пам'ятаю. Ви Денис? - припіднявши одну брову запитав Омельченко.
- Так. - неохотно відрекомендувався хлопець.
- Мені стало відомим те, що вашу знайому згвалтували. Мені дуже прикро. Прийміть від мене мої співчуття. - ніби з сумом говорив слідчий.
- Це зробили ті самі люди. Крик вбив мого товариша, а тепер згвалтував його дівчину.
- Ні. Ви помиляєтесь. У Крикова та його друзів сталеве алібі. Вони не вбивали вашого друга. - брехливо запевняв слідчий.
- Ні. Це ви помиляєтесь. Крик винен. І в вбивстві і в згвалтуванні.
- Чому ви такі впевнені? У вас є якісь докази? - товариш був впевнений в правоті, але ж він нескаже що це бачив я - померлий товариш у своєму видінні.
- Доказів немає, але скрце підказує...
- Послухайте, Денис. - перебив правоохоронець. - В мене така робота, що тут ніколи слухати серце. На всі звинувачення потрібні реальні факти.
- Ви дослідили чиї відбитки на мп3 плеєрі? - згадав друг.
- Так. Відбитки вашого померлого друга. - Омельченко говорив правду, адже він зтер відбитки Крика.
Друг недовірливо глянув в очі слідчому.
- А де ще один хлопець, який був з вами?
- Який хлопець? - зробивши незрозумілий погляд промовив Ден.
- Лікар сказав що вас було двоє. - підозріло запитав Омельченко.
- Ах, так. Товариш мій. Я його вже тут зустрів. В нього були справи, тому він змушений був мене залишити. - намагався говорити неправду Ден.
- Лікар говорив що він назвався хлопцем потерпілої. Її ж хлопцем був покійний Олександр Чудновський, тіло якогобезслідно зникло. - щось підозрював правоохоронець.
- Він змушений був так себе відрекомендувати, щоб нас впустили в палату Тані. - викручувався Ден.
- Добре. -  Омельченко був змушений повірити.
- Так що там з тілом мого друга? Ще не знайшли? - товариш спробував остаточно відбити від мене підозри.
- Наразі нічого про це невідомо. Як щось стане ясним, я відразу вас повідомлю.
- слідчий поправив свої окуляри. - А тепер поговоримо про Таню.

*********************************

Сльози текли по моїх щоках. Мені нехотілось жити. На душі було дуже боляче. Я прибрав руки від свого обличчя продовжуючи сидіти під стіною лікарні. Крик та його пси мене жорстоко вбили. Незважаючи на всі ті знущання в муках, котрі я зазнав перед смертю, я був ладен їм пробачити. Але те що вони скоїли з Таньою, таке не пробачається. Після знущань над моєю бідолашною дівчинкою, вони не оминуть покарання. Своїм вчинком вони вирили собі могили. Відтепер я не мовчатиму. Я їх знищу. Їхні душі горітимуть в Пеклі. Терпець увірвався. Тепер все. Тепер я хочу помсти.