Рятівник
Це був мій батько, він увійшов до квартири, я побачив його обличчя чітко виражене. Коли він увійшов єдине, що я відчував це ненависть, ненависть до нього й мами, що вони мене забули, я навіиь не знав чи люблять вони мене. Єдине що я зміг йому сказати це《я тебе ненавиджу》він мені нічого не відповів, лише поглянув на мене поглядом з посмішкою і пішов до кухні. Я не хотів знаходитись в одному приміщенні з ним, я забрав свою зброю і пішов до двері, але батько це почув і встав позаду мене.
- Померти хочеш, синку?
- Я краще помру, ніж буду знаходитись з тобою в одному приміщенніі не називай мене синком, ти мені не батько для тебе важливіше твоя робота ніж я.
Після цих слів я вийшов і захлопнув двері. Я зрозумів де я знахожусь, тому що це єдиний район де такі небосхили, десь у район Мідтаун. В цьому районі я орентувався найгірше.
Я викликав ліфт, а він не приїжав хвилин п'ять, а потім я згадав, що зараз зомбі-апокаліпсіс, я пішов до сход, я спускався хвилин десять вже і я відчував, що це ще далеко не кінець. Я просто сів на полу між поверхами і я заснув. Прокинувся я знову в цій квартирі в якій батько мене тримав. Я вийшов з кімнати і побачив знову батька, він мені посміхався і через цю улибку я ще більше зненавидів його.
- Далеко не встиг втекти я бачу.
- Та чого ти до мене пристав відпусти мене, ти мені більше не батько. Ти кинув мене, а я кинув тебе і на цьому ми розійшлись.
- Так-так розійшлись, але ти міг померти два раза, Тоні.
- Ну врятував молодець, а навіщо сюди тягти?
- Я не говорив, що я вбив усіх зомбі наразі вони зайняли усі поверхи окрім нашого, а може вони вже за нашими дверями, а ти міг хочаб дякую сказати.
- Дякую вам, Джонатане.
Цей батько як же я його ненавиджу, я готовий був померти, аніж жити з ним. Мати мене навіть не цікавила, я її теж ненавидів.
- Померти хочеш, синку?
- Я краще помру, ніж буду знаходитись з тобою в одному приміщенніі не називай мене синком, ти мені не батько для тебе важливіше твоя робота ніж я.
Після цих слів я вийшов і захлопнув двері. Я зрозумів де я знахожусь, тому що це єдиний район де такі небосхили, десь у район Мідтаун. В цьому районі я орентувався найгірше.
Я викликав ліфт, а він не приїжав хвилин п'ять, а потім я згадав, що зараз зомбі-апокаліпсіс, я пішов до сход, я спускався хвилин десять вже і я відчував, що це ще далеко не кінець. Я просто сів на полу між поверхами і я заснув. Прокинувся я знову в цій квартирі в якій батько мене тримав. Я вийшов з кімнати і побачив знову батька, він мені посміхався і через цю улибку я ще більше зненавидів його.
- Далеко не встиг втекти я бачу.
- Та чого ти до мене пристав відпусти мене, ти мені більше не батько. Ти кинув мене, а я кинув тебе і на цьому ми розійшлись.
- Так-так розійшлись, але ти міг померти два раза, Тоні.
- Ну врятував молодець, а навіщо сюди тягти?
- Я не говорив, що я вбив усіх зомбі наразі вони зайняли усі поверхи окрім нашого, а може вони вже за нашими дверями, а ти міг хочаб дякую сказати.
- Дякую вам, Джонатане.
Цей батько як же я його ненавиджу, я готовий був померти, аніж жити з ним. Мати мене навіть не цікавила, я її теж ненавидів.
Коментарі