Все як звичайно
В мої сірі будні хтось додає барвників
Я і здогадки не маю хто то був
Мій дах їде
Я змінююся і змінюється світ
Я ніколи так не раділа
Здається це мій кінець
Я і здогадки не маю хто то був
Дочитавши лист, я сіла на ліжко, взявши в руки квіти. Я дивилася на них і просто не могла зрозуміти хто цей таємний хлопець, який зробив мені такий приємний подарунок. А найбільше мене хвилювало питання: "Невже я йому сподобалася?"
Кожна дівчина сфотографувала б ці квіти і зробила пост в своїй соціальній мережі з банальними надписами тип "дякую за квіти", "хто б ти не був ти вже мені подобаєшся", "неймовірні квіти". Я ніколи так не робила. Та й не люблю тих хто так робить. Вони це роблять щоб інші дівчата заздрили чи як? А я просто насолоджувалася їх виглядом і ароматом. Вони зачаровували мене з часом все більше і більше. Я навіть не робила ні домашньої, ні зарядки. Я лежала на ліжку, а біля мене троянди. Мені було вдосталь цього для щастя в найближчі пару днів.
ВІД ОБЛИЧЧЯ БАТЬКА
Вона така радісна від цих квітів. Я навіть не здогадувався, що аж настільки. Найголовніше, щоб вона ще довго не знала, що насправді то я подарував їй квіти. Нехай радіє. А хлопця ще знайде.
© Маріна Охмак,
книга «В павутині».
Мій дах їде
Коментарі