Once upon a time на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами Казкар сидів у тиші та спокої.

Чи бачте, навіть він іноді втомлюється від шуму, пригод, яскравих вражень та інших приємностей байдикувача. Тому хлопець сидів із заплющеними очима майже в повній тиші. Лише невгасиме вугілля в ширяючій жаровні приємно й комфортно потріскувало.

Казкар сидів так кілька хвилин або пару століть. Чи ви думали, що на самому краю всесвіту й навіть трохи за його межами так легко визначати час?

Суть у тому, що Казкар уже втомився так сидіти.

Колись наш дорогий Кавовий бог притащив маленький сірий камінчик на самий краю всесвіту й навіть трохи за його межі. Та й закинув його під товстий картатий плід пастельних відтенків на кріслі.

До того цей камінчик лежав у фонтані найдивнішої площі. Втім, не так.

Цей фонтан зібрав та об’єднав площу із різних штаточків світів -- на кожному виступають музиканти, танцюють, просто показують щось гарне або стоять неймовірні будівлі. Так з'явилась площа міжсвітов’я, а на ній одного разу -- Казкар й Райдужний дракон. Хлопці взяли по камінчику з фонтану, щоб з'єднати свої улюблені місця із цією площею.

І якщо зв'язок із дивовижною кав'ярнею дракона був постійним, то Казкар боронив свою усамітненість.

Однак тепер дістав камінчик та покрутив у руці.

...

Площа, до якої тепер приєднана дивовижна кав'ярня -- є причина, з якої ця темно-сіра кам'яна будівля із ліловими вікнами виростила другий поверх зі спальнями, ванними кімнатами та туалетами. Гості постійно бігають туди по справах.

Й заразом крадуть у Райдужного дракона кеди. Після того, як хлопець відмовився від своєї драконячої сутності й умовно став людиною, він дуже полюбив цей тип взуття.

Гості неймовірної кав'ярні також закохалися у кеди. Тепер усі, як один, беруть собі різних колорів й ніколи не повертають. Внаслідок цього у дракона залишилися останні два різних кольорів.

Зате на площі з’явилась традиція танцювати у різнокольорових кедах. Більше того -- ніхто не запросить вас на танець, якщо ви в однакових.

Уважний читач, звісно, скаже -- на музичній площі міжсвітов’я з'являлися не лише антропоморфні гості. Наприклад, у когось були копита або лапи.

Але, як ми вже казали, наш Райдужний дракон лише умовно людської подоби -- він як був дивовижною й незбагненною істотою, так і залишився таким. Тому його кеди змінюють форму -- стають придатними для копит, лап, плавців. Але залишаються кедами.

А що ти думав, наш уважний читачу? Ми потрапили у казку.

...

Казкар усміхнувся. Постійні відвідувачі гуляли музичною площею.

Знайомся, дорогий читачу. Дівчина з кігтями, іклами, тваринними очима. Відома еротична танцівниця зі світу метаморфів. Набуває свого справжнього вигляду лише на сцені. Поза роботою віддає перевагу загрозливому вигляду, щоб не домагалися. І якщо хтось наблизиться, може почати гарчати й скалити зуби.

Постійно курить довгі тонкі сигарети, які пахнуть смачно випічкою, шоколадом, дубом й сухою травою, вином. Цікаво, що кожен, хто відчуває запах диму, описує різні аромати. Перевірено.

Трохи далі диваки у безмірних кольорових юбко-шортах й бусах, котрі завжди танцюють.

Дивись уважніше, читачу -- вони взагалі не у такт рухаються, бач? Наче навмисно танцюють супроти звуків. Так от, яка б музика не грала, вони танцюють категорично не у такт, скільки за ними не спостерігай.

Дивись, читачу, ти бачиш зграйку чударів, які обвішені металевими рибками? Тата, як у кольчузі з голови до п'ят.

Коротше, вони живуть у світі, який був безлюдним й піщаним -- не маю уявлення, як там виживали. Одного дня вони знайшли оазис, у якому сидів старий буркотливий дворф. Занесло бідолагу. Але місцеві вирішили, що він бог та почали поклонятися. А цей дворф, не будь дурнем, ляпнув їм -- ось вам мішки з насінням, саджайте рослини та дерева. Їжте рослини, а дерева просто розсаджуйте світом. За кожне, що почне давати плоди, посадивший зачіпає на себе металеву рибку. А я буду приходити, аби перевіряти, чи ти достатньо ви бренчите. Найгучніших візьму у кращий світ, а хто бренчати не буде -- тому пустеля. Й зник, негідник такий. Відтоді бідолахи страждають.

Ні, я не знаю, хто то був.

О, тобі сподобається, дивись, читачу. Туди. Та на бруківку диви, кажу. Бач, потічки? Тепер зачекай, вони зберуться в красиву струнку дівчину -- вона завжди приходить, їй тут подобається. Так, прозора та гола. А як перетворити одяг на воду, ти собі не подумав?

Її світ -- це щось неймовірне. Він чисто елементальний, тож ми з тобою не можемо туди піти. Навіть зірки та дівчата-сезони не можуть у нього потрапити. Але мешканці того світу можуть вийти на нашу радість.

А як тобі, читачу, он ті котячі, вкриті густим хутром. Вони вважають абсолютно непристойним ходити з відкритими плечима та спиною, але водночас навіть не думають носити штанів. Для них це дикість.

Втім, взуття вони носять. Звісно, драконові кеди різних кольорів, що ж ще.

...

У Казкаря над плечем почулось покашлювання.

- І з ким ти тут теревениш, дозволь запитати.

Над кріслом Казкаря стояв його добрий друг, Райдужний дракон -- дивовижна істота, яку умовно можна вважати людиною. Лише довгі чорні кігті та райдужні очі все ще свідчать про його драконячу натуру. Дракон стояв у подареній кофті, розмальованій кольоровими котами, поверх подертої майки, чорних штанях та кедах різних кольорів -- червоному і сіро-зелено-бежевому.

Хлопець простягнув другові велику чашку, яка смачно пахла фірмовою чорною кавою. Казкар усміхнувся й простягнув руку до чашки.

- Ти не повіриш, але цього разу з сам із собою. Я навіть не знав, що роблю це вголос.

Дракон поставив складний стілець поруч із кріслом Казкаря.

- Не вголос. Просто я знаю тебе давно й бачу по твоєму виразному обличчю, що у тебе дуже цікава розмова. Але з ким?

- А іх читачем нашим мійбутнім, припускаю. Розповідаю йому про постійних відвідувачів музичної площі міжсвітов’я.

- О, ну це важливо. А ти розповів про он того, із пурпурово-фіолетовою шкірою, що блищить зірками? У нього жовті очі з чорними білками, в яких летять комети та біло-кольорове волосся -- у його пасмах заплуталися світи, що можуть відбутися, а можуть й ні. Снотворець, який завів звичку до нас ходити. Він не любить уваги, тож не варто довго дивитися на нього -- ще образиться й зникне надовго.

- Я навіть боюся дивитися на нього, щоб не налякати. Ти чого, таку дивовижну істоту треба цінувати, оберігати та поважати.

Казкар та Райдужний дракон дуже уважно дивилися зовсім в інший бік, потягуючи каву. Незвичайний гість, якого не вдалось обдурити такими хитрощами, лише посміхнувся напіврота, але не зник.

©yakuza