Once upon a time десь на краю всесвіту й навіть трохи за його межами Казкар зосереджено роздивлявся упаковку крекерів.

Ні, не подумайте. Нічого загадкового у ній не було. Упаковка як упаковка. У всіх світах таких повно валяється полицями магазинів, збираючи пил. Це були цілком собі здобні несолоні крекери, котрі файні із будь-якими закусками чи супами-пюре. Такі крекери шикарно їдятся з горіховими чи шоколадними пастами. Чудово підходять до всіляких джемів, варень та соусів. Навіть просто погризти їх дуже смачно.

Роздивлявся упаковку крекерів Казкар з тієї причини, що ніц не розумів, звідки та взялася. Просто в один прекрасний момент вона з'явилася на ширяючій в просторі стільниці й все.

То ми з вами, розумники, знаємо, що упаковку підсунув сам всесвіт. Ну як, знаємо. Можемо припустити. При цьому немає гарантії, що ми не помиляємося.

Коротше, Казкарю через деякий час набридло просто роздивлятися упаковку крекерів. Пройшло цілих дві хвилини, довго він щось цього разу думав. Прихопивши її й нові кавові зерна із зовсім дикого, а тому чарівничого світу, парень майнув до свого друга - Райдужного дракона.

І застукав картину, яку й не думав бачити.

...

По-перше, дракон знову був голий до пояса. Тобто він був одягнений у штани, його торс був заголений. А не навпаки, як ви тільки що подумали. Наш красунчик демонстрував свої руки, вкриті кольоровою лускою, зграї мініатюрних крилатих та вухатих дівчат. Ну натурально казковим феям. Всі вони були прикрашені квітками, сріблястими листочками та носили тонкі короткі сукні ніжних відтінків. А ще голосили так, що вуха закладало.

По-друге, цей серцеїд знаходився в залі, а не за прилавком з прозорого, сяючого внутрішнім світлом каменю, як належить.

По-третє, на місці бариста толоклася добре відома нам ненька з довгою сивою косою та люлькою. У косі так саме забіякувато поблискувала червона стрічка. Її товстий смугастий кіт розкинувся на прилавку, вочевидь, щойно ум’явши дві банки паштету. Чудернацька різна люлька, виточена, здавалось би, з кількох кісточок різного кольору, стирчала з рота. Ненька возилася з кавомолкою, час від часу озираючи зал непроникними сріблястими очами з кількома зеницями-крапками.

Казкар так зрадів, що спочатку забув, навіщо прийшов. Але ненька його вже побачила.

- Бачу, ти так й не познайомився з гребінцем.

Казкар посміхнувся.

- Бачу, ти так й не познайомилася із ввічливістю. Чому тільки ти дітей вчиш?

- Хорошим та правильним історіям здійснившогося й нездійсненого минулого.

Казкар задумався.

- Цікава ідея - вигадувати всілякі історії та називати їх нездійсненим минулим. Треба буде запам’ятати.

- Бачиш, й тебе дечому навчила. Так чого прийшов?

Казкар аж вирячив очі.

- Власне, це кав'ярня мого неймовірного друга, тож я часто тут буваю. А що тут робиш ти - от це питання?

- Моя відповідь буде точно такою ж, як і твоя. Чи то ти не знаєш, як одного разу я прокинулась та виявила, що заднє подвір’я мого дому, там де криниця, раптом стало частиною музичного майдану посеред космосу, зібраного зі шматочків різних світів. Чи, якщо цитувати цього красунчика з дивовижними очами “стало частиною музичної мозаїчної площі міжсвітов’я”. Ото діти мої були раді.

“Ще б пак”, подумав Казкар, підозріло озирнувшись на дракона. У того був настільки невинний вигляд, що сумнівів не лишилося - криниця неньки на задньому подвір’ї його робота. Втім, хлопця можна було зрозуміти, більш дивовижної жінки у всіх світах не знайти.

Дівчата-феї налюбувалися драконом, обмацали його за всі місця, які чіпати можна й трошки за ті, що нельзя. Та почали озиратися в пошуках нового об'єкта для дослідів. Проте в кав’ярні більше нікого окрім Казкаря з ненькою не було. Наш Кавовий бог нервово ковтнув.

Вічно скрипучі вхідні двері виявилися щільно зачиненими, але ті, що вели на площу, були відчиненою. Відтіль нісся такий гомін та гуркіт, наче там розташовувався табун незмовкних носорогів с синдромом непосидливості. Однак до кав'ярні ніхто не заходив, мабуть, передчуваючи небезпеку. Дівчата-феї хижо рушили до Казкаря.

- Хто хоче варення з горіхів та кульбабок?!

Гучний голос неньки розвіяв напружену атмосферу. Казкар подумки пообіцяв відвідати її та навести лад у будинку. На знак подяки.

Дракон, вочевидь, вгадавши думки свого друга, засміявся. Але його більше зацікавило нове частування.

- Яке у тебе там варення?

Ненька примружила свої срібні очі.

- Спочатку одягнись, нічого мене тут спокушати голою груддю, я у тому віці, що можу й не відмовитися. А варення у мене з кульбаб та горіхів. Сама робила. Тата, Казкарю, нічого очі торощити, вмію я готувати. Просто не дуже люблю. Але щось незвичне інколи роблю. Наприклад, варення. Це не тільки смачно, але й корисно. Кульбаба очищає печінку, а горіхи насичуються вітамінами і жирними кислотами. Але з чим його їсти? В тебе у кав'ярні багато десертів, а хліба чи млинців якихось, чи типу того, немає.

- А крекери не підійдуть?

Вочевидь ми з вами вгадали, що крекери Казкарю підсунув сам всесвіт. Ну а як ще пояснити такий вдалий збіг обставин?

...

Збирати кульбаби потрібно в сонячну погоду і далеко від доріг. Аби квітка була а)відкритою, б)не брудною. Відокремить жовті пелюстки, але не промивати, щоб зберегти пилок.

Горіхи злегка обсмажити на сухій сковороді, потім крупно порубати.

Пелюстки кульбаби залити водою, довести до кипіння. Додати лимонну кислоту або сік та цедру. Варити близько півгодини на повільному вогні. Остудити, настоювати протягом години, потім процідити й віджати пелюстки.

Додати цукор у відвар. Варити до загустіння, періодично помішуючи.

За п'ять хвилин до закінчення варіння додати горіхи.

Гаряче варення розлити по стерильним банкам, закатати.

Наша ненька наполегливо рекомендує таке варення як ліки проти меланхолії чи нудьги. Особливо в холодну пору року. А то ж де то видано сумувати, коли життя кипить кругом - чи то погане, чи хороше, але дуже швидкоплинне.