Реквієм маріупольських стільців Вірші за травень 2022

Реквієм маріупольських стільців

Разом ми були до скону,
Збудували разом поховання.
У могилі нас не поховали:
Серед дюн бетонних нас поклали,
Все забувши, навіть про бетон.

Залізяка дерев'яна —
Як у серці запашна
Наша смерть. Єднаймось, браття!

Ми боролися за все. У ліжку
Нас вбивали надто вже майстерно.
Знов, бетонне, спить в уламках місто,
Робот-кат працює гордо й злісно:
Знищує стільці він кожен рік.

Нас не перепоховали
Нащо це? Тепер вже стіни
Бачать гріб. Єднаймось, браття!

Як епічно спить тепер альтанка!
Як масштабно ви її згасили!
Помирати — можна. А літать
Заборонено законом. Кат
Знов спрямує на законність танк.

Розтягли усе, що можна.
Вами, вами ця країна
З'єднана! Єднаймось, браття!

Ледве чутно дерево вночі.
Десь воно іще живе.
Вісім років йшло до нас послання,
Раптом — клац! — коротке замикання...
Вітер! Щастя людям напророч!

І тепер встають батьки,
В лісі виють дикі мавки.
Сніг не йде... Єднаймось, браття!

І якщо вже померти суджено
На землі цій горілих стільців,
І якщо навіть тих, що нескорені,
До стінки поставлять на цівку,

Я скажу одне слово: "Прощай!"
Піт холодний закриє очі.
І у трупні смердючі вуха
Хтось шепне щось про вісім років...

опубліковано 05.05.22

Мої світи, закопані під ранок...

Коментарі

Показати всі коментарі (1)