V [Адам]
він перший, хто з нас зажадав війни.
Адам, скажи мені, чому ти зрікся Бога,
і кров'ю в спадок передав мені
свій сумнів, гріх свій, в множині
наповнений страху, жаху німого?
ти говорив з Ним голосом, чому тепер
я маю говорити страхом темряви і смутку?
невже через любов Він тебе не роздер?
невже Він виламав лише одне з ребер?
та, бачу, що лишив розсудку.
ти говорив з Ним без церков і каяття,
Він не просив узяти ніж, дрова та сина,
та в горах скоротить його життя.
Він не просив принести в дар дитя!
чому ж ти відвернувся в ту годину,
в секунду ту, в ту мить, коли тебе шукав?
невже ти думав, що життя без Нього краще?
Він дав тобі усе, усе! що тільки мав,
усе, про що ми мріємо. а ти стояв,
й не знав, як дати відповідь, пропаще..
хіба ти був поламаний, як непідкупний Йов?
тебе хіба зцілили від сліпоти та німоти?
хіба ти бачив, як Марія розтирала кров
свого Єдиного по складках вицвітших покров?
невже ти бачив все це?! то ж, скажи, чому, за що ти?
в тобі, незрячому, як ти покинув наш Едем,
не промайнуло навіть думки Богу помолитись -
сказати "вибач". ти сказав дружині "йдем,
поплачемо, потужимо, не пропадем,
ще будуть діти, щастя, час.."
спинитись!
ти мав спинитись! впасти та молить!
просити Бога вислухати, плакати й просити,
а ти спиною повернуся, замість полюбить..
холодний і твердий на свому, наче мідь,
а нам тепер те зречення носити..
дивись, що ти накоїв, перший чоловік.
далебі люди забувають Бога. вища міра! -
людей вбивають люди, а не вік!
дітей вбивають діти, а не вік!
всьому вина - твоя, Адам, зневіра!
10-13.01.24
Адам, скажи мені, чому ти зрікся Бога,
і кров'ю в спадок передав мені
свій сумнів, гріх свій, в множині
наповнений страху, жаху німого?
ти говорив з Ним голосом, чому тепер
я маю говорити страхом темряви і смутку?
невже через любов Він тебе не роздер?
невже Він виламав лише одне з ребер?
та, бачу, що лишив розсудку.
ти говорив з Ним без церков і каяття,
Він не просив узяти ніж, дрова та сина,
та в горах скоротить його життя.
Він не просив принести в дар дитя!
чому ж ти відвернувся в ту годину,
в секунду ту, в ту мить, коли тебе шукав?
невже ти думав, що життя без Нього краще?
Він дав тобі усе, усе! що тільки мав,
усе, про що ми мріємо. а ти стояв,
й не знав, як дати відповідь, пропаще..
хіба ти був поламаний, як непідкупний Йов?
тебе хіба зцілили від сліпоти та німоти?
хіба ти бачив, як Марія розтирала кров
свого Єдиного по складках вицвітших покров?
невже ти бачив все це?! то ж, скажи, чому, за що ти?
в тобі, незрячому, як ти покинув наш Едем,
не промайнуло навіть думки Богу помолитись -
сказати "вибач". ти сказав дружині "йдем,
поплачемо, потужимо, не пропадем,
ще будуть діти, щастя, час.."
спинитись!
ти мав спинитись! впасти та молить!
просити Бога вислухати, плакати й просити,
а ти спиною повернуся, замість полюбить..
холодний і твердий на свому, наче мідь,
а нам тепер те зречення носити..
дивись, що ти накоїв, перший чоловік.
далебі люди забувають Бога. вища міра! -
людей вбивають люди, а не вік!
дітей вбивають діти, а не вік!
всьому вина - твоя, Адам, зневіра!
10-13.01.24
Коментарі