Раби єства
rosbyta_chasha
Жаль, неймовірно жаль мені, Розуміти, що нічого вже не вдіяти, Ніщо вже не зробити правильно, З дороги обраної не звернути, Бо нічого не допоможе, Як би не старався ти, Ми вибрали свій шлях, Прекрасну стежку в нікуди, Гарний міраж з'їдає переляк, Продовжуємо бездумно йти, Іллюзією вдосталь нагодовані, Єства свого безнадійні раби, Дýрні майбутнього позбавлені, Останній псевдорозумний вид землі, Стільки можливостей ми мали, Скільки всього могли зробити, В нас було безліч шансів, Та всіх їх ми проспали, Втрачаєм все прямо на очах, Нищим, що нам не належить, Відірвись від екрану телефону, По сторонам ти подивись, Та спитай себе без сумніву, Варті ми щасливого майбутнього?
2021-06-24 21:05:54
2
0
Інші вірші поета
Грешный Роза Театр Завтра
Інші поети
beccabuchmann
@beccabuchmann
Henry Tannor
@Ely_GraHen
Ren
@Panda_4010
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3613
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12805