Безіменний

Лакрімозний Тестамент

Ніч сталася раніше — сьогодні для мене, цим пообіддям і для них — завчасно стомлених на крильцях, не прополощених з лиском невагомістю, та не нахмарених густо на пір'ячку; скинуті деревами попам'яті, як віджите листя — вони познімали черевички, та вже гніздяться ніжками, кутаються голівками між відбитих подушечок на лопатках, між піддашшям та вогкою стіною, на дзьобику затамувавши посмак зеленуватого хлібу, що був вже не гнувся молочними зубами — це ось так було назовні, на холоді; тут, зі мною у передхолоді трачають жар обірвані лямпа та люстра, що це вони створили для мене ніч, та для нього створили: ось тією темною кімнатою, якою закралися мої ноги, що вийшли з цієї темної кімнати — розбризкалося стінами заточене свічадо в руках іншого; я, наблизившись, дивлюся в спину, та вже не стерплюю — хапаюся, грузну чорними долонями в шкіряній тіні, помаранчевими пальцями обволік пухку, незахищену темрявою гортань. Задушив себе та повалився, а очі іншого дивляться мені в очі, згори думають бачити себе рідного — й не бачать, а я дивлюся в очі йому, не бачити рідного - й не бачу, дивлячись, шелещу губами те, що мав над ним, задушеним, казати: «Де ти руками вибатожив моє дитинство, там я зчавив твою старість».

2023-01-06 18:10:18

0

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

108

16

9624

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11463