THE END

papa emmanuel

That year, that month, that day My heart, Trampled on, Broken into pieces, I couldn't recognize myself. My heart in so many fragments, And I had to put them back together?! What an impossibility. The day she told me she was leaving me, The coldness I felt, the fear, the hurt The burns in my eyes, My heart was mine no more. I knew no joy, Everything was another part of the heartbreak. With my bed to comfort in, My silence to console me, My anger to keep me going, The lack of sleep to slap me out of that whole nonsense. I love you and you don't, Life's more than just me and you now, i told myself. Convincing myself I have to move on How hard it was. It was a painful experience Funny I still love you, In another world, Maybe you'll be mine. That year, that month, that day I will never forget, THE END.

2021-10-20 20:17:48

Інші вірші поета

Unfortunate but Fortunate An Option War Child

Інші поети

Сніжинка

@Snowflake_UPM

사구 호랑이

@dinka_didi

Мандрагорка Евгений

@ManDragor

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16729

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12375