Вони зібралися через тиждень. Хоча Первісний намагався робити вигляд, що нічого не сталося, за столом панувала незвична тиша.

— Павло Миколайовичу, от ваш портфель. Ви забули у мене його минулого разу. — господар квартири віддав портфель Ланцету.

Той хутко схопив його, відкрив і перевірив чи все на місці, розсудливо не спитавши, як так вийшло, що Первісний прихопив із портфеля скальпель до квартири Анонімуса.

Щоб якось розвіяти похмуру стіну тиши, Первісний увімкнув телевізор, чого не робив раніше. На екрані крутилася реклама, якісь музичні кліпи, тощо.

Потроху-потроху, з кожною чаркою, напруга за столом спадала, присутні почали посміхатися та говорити один до одного. Тема Анонімуса та його смерті, звичайно, оминалася, наче нічого такого й не відбулося.

Первісний виніс до столу гаряче — печену картоплю та бефстроганов з грибною підливою.

— Яка смакота, пане Первісний. Чи це ви самі куховарили? — спитала Віолета Аркадіївна. Чоловіки схвально закивали.

— Сам, Віолента Аркадіївна, сам. — відповів господар.

— Ой, та ви просто мрія будь-якої жінки: талановитий митець, своя квартира, машина та ще й готувати вмієте. — кокетливо посміхнулася Віолета Аркадіївна.

В цей момент голос у телевізорі підсилився — почалися новини.

— А зараз наш кореспондент поділиться екслюзивною інформацією, щодо вбивства у Приморському районі на минулому тижні. — промовив ведучий новин.

За столом усі затихли та втупилися у екран телевізора.

— Вбивство, що скоєно минулої п’ятниці, у квартирі на Фонтанській дорозі схивлювало все місто. І не дарма! За інформацією з анонімних джерел з поліції, цей злочин має ознаки якогось сатанінського обряду. До рота жертви були засунуті якісь роздруковані на папері заклинання, а серце було вирізано і злочинець чи злочинці забрали його з собою.

— От же ці журналюги! Заклинання, вирізане серце. — посміхнувся Павло Миколайович.

— Ага, що тільки не придумають для хайпа. — підтримав його Олег.

— З чого цей бефстроганов? — спитала Віолета Аркадіївна задумливо пережовуючи м’ясо.

— А ви вгадайте, любі друзі, вгадайте. — загадково посміхнувся Первісний.

Павло Миколайович відклав виделку та виплюнув м’ясо, що жував, на серветку. Підозріло уставився на Первісного, бо згадав як той залишився “прибрати” на місці злочину.

Ця ж думка прийшла у голову й Олега, що перестав жувати та теж вперив погляд на господаря квартири.

Ніхто вже не слухав новини, де експерти висловлювалися з приводу можливих сатаністів, їх мотивів та подальших дій.

Первісний все ще загадково посміхався, не вимовивши ані слова.

Віолета Аркадіївна прикрила рота рукою. Недовго стримувалася, нахилилася вбік і її почало рвати.

— Це не єдиний сюрприз для вас, шановні. Я маю де в чому зізнатися. — Первісний встав зі столу. — Насправді, Анонімус — це я.

Присутні шоковано не зводили з нього очей.

— Але… Але, як? Хто ж тоді був той? — нарешті спромігся спитати Павло Миколайович.

— Це був бідолаха, якого я випадковим чином вибрав з телефонного довідника. — посмішка Первісного стала ширшою.

— Він нас всіх підставив! — закричав Олег та схопився на ноги, його стілець впав з гучним стукітом додолу.

В цю мить у двері квартири спочатку декілька раз вимогливо подзвонили, а потім і почали гучно стукати.

— Відчиніть! Це — поліція! Негайно відчиніть! — почулося з тієї сторони.