Видалити публікацію?
oleyna
2020-03-28 18:16:31
Особисте, Різне
Тиша. О так - це моє улюблене звучання світу. Очі бігають, а твій мозок зберігає важливу інформацію про кожного, хто відбивається в зіниці ока. Але одного дня, контроль закінчився і відкрилися всі травми мого життя. Депресія? Ні. Так нецікаво. Це щось більше. Це відчуття коли всі нейрони мозку працюють проти тебе. Я інтроверт. Мені дуже важко почати розмову, але я цього і не хочу. А ось слухати когось і розгадувати таємниці друзів, якщо їх так можна назвати-це інша справа. У кожного є своя історія, в мене також, але ніхто про неї не знає,а цей день перевернув все. Я йшов по вулиці старого Львова. 6 година ранку понеділок. Коли ще можна насолодитися безлюдними вулицями і не відчувати себе в клітці людських поглядів? Але деколи один погляд може бути сильнішим ніж інші 100. Тінь дівчини, якій не спалося, як і мені, переслідувала мене 2 години. Мені перший раз було страшно. Ця тінь не була простою. Кожен мій крок пришвидчував моє серцебиття, а руки стали мокрими. Куди подівся мій спокій, мені це не подобалося. Я вирішив негайно піти додому, аж раптом, мене постукує маленька рука по плечі. В мене ледь серце не вискочило з грудей. Обертаючись, я взяв ключі, щоб хоть якимось чином перестрахуватися. Я відчув холод по спині, а вона лише посміялася і сказала:"впізнаєш мене? ". Я обернувся, і моя шкіра стала блідою. Невже це мій найбільший страх? І я відповів з острахом: "Я не впевнений, що знаю вас". Усмішка не згасла на її обличчі, а очі виблискували на сонці. Звичайно, я знав, хто це. Цього погляду неможливо забути. Всі мої спогади забриніли в голові. Ненавиджу не контроль. Оторопівши, я розглядав її. Вона стояла, незнаючи, як правильно повестися, але я спростив ситуацію: просто продовжив йти далі. Мені в слід вона закричала із збентеженим голосом:"Знову за своє? Скільки років вже пройшло, а ти мене хочеш таки бачити, але знай, я цього не хотіла" і розплакалася. Зі злості почервоніли мої щоки, я не знав, як стримати таку хвилю емоцій. Я розвернувся і сказав: "А що ти хотіла, мого прийняття, чи чого? Скажи! Псувати чужі життя-це твоє хобі. Чого ще тобі треба? " .Дівчина підійшла і сказала :" Любові я хотіла", мій терпець увірвався:"любові? Ти серйозно? Коли всі насміхалися з мене через тебе-це любов по твоєму? Так? ". Її руки затремтіли. Вона пішла далі. А я закрившись в собі пошкандибав додому.
5
1
31
Коментарі
Семіраміс
як сумно, і як життєво..
Відповісти
2020-03-28 22:44:28
1