Ми роззулися і йшли по зарослій мохом плитці. Кажуть, мох забирає на себе весь зайвий негатив. Та й, утім, це дуже навіть приємно.

На Валорії була розкішна біла сукня, яка доходила до стоп. Вона дуже добре підкреслювала її витончену фігуру. І як же ідеально були підібрані прикраси до такої сукні. Золоті сережки, зі вставленим усередину діамантом, були у формі квітучої лілії.

- Чудовий вигляд маєш, - не зміг приховати я своє захоплення.

- Приємно чути. Як узагалі там, за горами? - її запитання застало мене зненацька. Не подумав би, що її цікавить, що відбувається в Ензіхстані.

- Якраз нещодавно бачився з Андерсоном. Каже, що пустелі знову може змести, але цього разу вони підуть на дно океану.

- Чи був хоч один рік, коли він так не казав? - куточок її губ піднявся, вона добре розуміла, який Андерсон панікер. Я засміявся.

Ми пройшли ще кілька хвилин у повній тиші, коли на обрії з'явився замок Бранфішан. У цих краях було досить тепло, що дало мені розслабитися після своїх холодних земель.

- Ти думала щодо того, що можна організувати на свято?

- Чесно, навіть гадки не маю. Я намагалася придумати щось разом зі своїми помічниками, але ми всі зайшли в глухий кут.

О диво! Моїй ідеї бути!

- У мене є чудова ідея, яка тобі точно сподобається, але витратитися на неї доведеться не мало.

- Давай розповідай, - вона легенько штовхнула мене плечем і посміхнулася.

Наступні пів години її чудові очі, кольору соснового лісу, стежили за всією моєю бурхливою мімікою, не відриваючись. Вона мовчки вислухала мене, щоб не збити з думки. Мені подобалося проводити час із цією дівчиною. Вона прекрасна.

- Фелонсе, ти, правда, геніальний! - захоплено прошепотіла вона після закінчення моєї довгої, заплутаної думки. Вмить її ніжні руки вже обхопили мій торс у міцні обійми.

- Знаєш, я дуже сильно сумував за тобою, Валоріє, - я обійняв її у відповідь, щоправда, вже за плечі, бо в нас була невелика різниця у зрості.

Можливо, ця дівчина справді мені симпатизує, хоча я думав, що, проживши настільки багато, ніколи не покохаю когось. Але вона справді була привабливою. Можливо, на це впливало те, що вона набагато молодша за мене.

Наші обійми завершилися, але погляди знову зустрілися. Навколо нас було невелике містечко, але, дивлячись на неї, весь шум затихав. Може вона зводить мене з розуму?

- Валоріє Бранфішан! Валоріє Бранфішан! - пролунав поклик вдалині. У містечко входило ціле військо.

- О боги, що сталося? Чому ви тут?

- Валоріє, на нас рухається війна! Західні землі Ензіхштана влаштували повстання і скинули владу зі своїх земель. О чорт! - вочевидь це був воєвода, і його переляканий погляд упав на мене. - Пане Фелонс, Ваші землі просто зараз атакують! Ми думали, Ви зараз там.

От лайно...

- Звідки в них таке численне військо? Мої території досить добре захищені, їм не пробити навіть першої лінії оборони.

- Пане Фелонс, ви недооцінюєте ворога. Практично більша частина людей жила на західній частині Ензіхштану. Їх багато, Пане. Рухається буря. Кривава буря.