Я б не сказав, що моє життя досить довге. Є люди, які прожили набагато довше за мене і побачили досить багато старих технологій і, загалом, світ таким, яким він був раніше.

Я народився десь у 2112 році. Тоді планета виходила з кризи після розрухи. Кілька десятків років свого життя я був звичайною людиною, поки не сталася технологічна революція.

Я був одним із перших чипованих людей. Так само багато моїх органів замінено на штучні, що дало мені свого роду безсмертя і вічну молодість. Та й не тільки мені.

Так от, я відійшов від теми. Учора мені телефонувала Валорія, адже хотіла сьогодні побачитися біля східного берега Бранфішана. У мене вже є кілька ідей, які ми могли б здійснити на святі.

Моря й океани дарують нам незвичайну силу, яку світ раніше навіть і уявити собі не міг. Наша основна релігія полягає у вірі в океани і моря. Ходять легенди, що світ руйнувався через те, що людство не цінувало сили морів і океанів.

Через це морські мешканці створили великі хвилі та спрямували їх на континенти, які, своєю чергою, затопило. Через вібрацію великих хвиль, тектонічні плити почали зміщуватися і почався хаос.

Тому я приділяю досить багато уваги морям і океанам. Я, напевно, єдиний із Фанхгом, хто цим настільки сильно зацікавлений. І ось зараз я придумав нове заняття.

Що, якщо взяти старі забави людства, а саме парасейлінг? Але трохи модифікувати його під наш час. Взяти, наприклад, реактивний ранець, але полегшену модель, і зробити повітряні танці над морем або ж океаном.

Полегшений варіант ранця можна буде заховати навіть під одяг, і люди в прямому сенсі будуть левітувати над водою. Додати до цього всього ще костюми на морську тематику, і, вуаля, чудове видовище забезпечено.

Залишилося дізнатися, що думає щодо цього Валорія, і тоді вже можна буде братися за створення ідеального костюма, в який можна буде сховати кілька маленьких ранців у різні точки тіла, в такі як ноги, руки і спину.

З такими ранцями людина протримається на льоту близько сорока хвилин, що цілком достатньо для одного танцю. Далі ж можуть послідувати наступні пари з іншим танцем і зарядженими ранцями.

Шкода, що моя мати загинула в ті важкі часи. Та що там часи, вона б і так не дожила через свій вік. Пам'ятаю, як їхній шлюб із батьком обговорював увесь світ. Батько був мільярдером на той час, мав величезні статки, а мама жінкою, яку він практично вбив.

Заголовки розривалися. Ось, як же так, геній-філантроп узяв і збив невинну жінку практично на смерть. Батько потім протягом усього лікування перебував поруч із мамою, переживаючи за її стан. Він забезпечив їй лікування в найкращій лікарні, від якої зараз і сліду не залишилося.

А зараз батько доживає свої останні дні. Вимушено доживає. Люди того часу мають бути відсіяні. Але зараз не про це.

- О слава океанам, Валорія! Скільки ж ми не бачилися? - я підійшов до дівчини й обійняв її.

- Старий Фелонс! Рада тебе бачити, чудаче! - сказала Валорія. Яка ж вона гарна, я не можу.