Час ішов. Дні ставали довшими, ночі — безсонними. Я носила в собі життя, але кожен подих болів розлукою. Донечка — моя перша дитина. Я уявляла, як вона росте, не знаючи мого голосу, мого тепла. 

Але в мені не згасала  надія. Бо була не сама.

Редвольд — мій Чорний Дракон — мовчазно підтримував. Його руки, що колись знищували, тепер тримали мене, коли слабла. Він не говорив про ту мить, що попереду. І це давало силу.

Подруги стали моїм тилом. Вікторія, нестримана ,але  розважлива, не відходила ні на крок. Олена — сильна, вперта, що розганяла страх одним лише поглядом. Юноелла — ніжна душа, що завжди першою ставила воду, готувала трави, жертвувала сном заради мого спокою. Друзі ,які бігли на поміч, не жалкуючи свого часу .Разом ми лікували поранених, витягували тих, кого  можна було врятувати. Словом, дотиком, магією.

Наші чоловіки — ті, що пліч-о-пліч стояли колись на порозі пекла — не відступали. Вони билися з нечистю, що проривалась із тріщин світу. Захищали наш дім. Нашу надію.

І серед них — Ральф. Той, кого світ відкинув ще до народження. Той, чия сила дрімала, ховаючись. Мій Чорний Дракон узяв його під своє крило. Маг-рибалка навчав терпінню. І Ральф — хлопець, якого ледь не зламала доля — ріс. У ньому прокидалось полум’я, але він обирав не братову жорстокість, а нашу віру. Він більше не був тінню Золотого Дракона. Він став частиною нас. І він поклявся захищати тих, хто дав йому другий шанс.

Я ж… ішла далі. Носила під серцем дитя, яке кожної ночі ворушилось, ніби знало: ми любимо її всім серцем, а вона нас. А ще — ніби обіцяло не дати мені зламатись. Кожен рух був нагадуванням, що я ще жива. Що є заради кого триматись.

Я не знала, що готує мені пологовий день. Але знала точно: ми більше не самі. І навіть якщо небо розірветься  —  ми вистоїмо.


***

Час настав .

Я лежала на застеленому м’яким хутром ложі. Тіло горіло — кожна хвиля болю розривала мене не  лише плоть, а й душу.

Поруч Юноелла обтирала  чоло.

— Тримайся… Це не звичайні пологи… — прошепотіла дівчина, стискаючи мою руку .

— Що… зі мною?.. — вже  важко дихала. — Вона… вона світиться…

Зі спідниці, натягнутої на живіт, виривалися пульсації золотавого світла.

— Можливо в  неї... кров дракона?- запитала Вікторія.

-Не можливо . В ній не відчувається ця сила ,-запевнила Олена .

 Я затиснула зуби, стискаючи пелюшку, що лежала під пальцями. Перед очима пропливли ті хвилини — поранений дракон і я , що не думаючи, промовила заборонені слова, щоб врятувати його… Не знаючи, що в  утробі вже билася ще одна душа.  З’єднала їх. Без дозволу. Без знання.

Коли почався справжній біль, я кричала.  Крик розірвав не лише повітря .Живіт засвітився, мов у ньому народжувалась зоря. Дитина не просто з’являлася на світ — вона ламала його.

— Вогонь… — прошепотіла одна з подруг, дивлячись у вікно. — Бачу його.

Я плакала. Не від болю — від страху.

— Я не хотіла цього… Я не знала, — прошепотіла. — Це я її прив’язала. Її… і його.

За горами  повільно насувався гігантський силует. Золоті крила переливалися сонячними променями. Дракон ішов не ховаючись. Не стримуючи силу.

Аердан вийшов першим. Його обличчя було кам'яне.

— Він знає, що зв’язок уже стався… і хоче забрати її. Він вимагає мою донечку,- ледь вимовила .

Ральф мовчки став поряд. 

— Він не пройде. Вони не  дозволять,- шепотіла Вікторія ,-тужся люба ,давай. Ця крихітка повинна з'явитись .

Мій Чорний Дракон з’явився з тіні, мов сама ніч.

— Вони    слабші , але разом — можливо вистоять, поки ти народиш,- заспокоювала Оленка.

Троє стали в захисному колі, промовляючи магічні формули стародавніми мовами. Над будівлею здійнявся купол світла — один з наймогутніших бар’єрів. Допомогла сила Ральфа ,адже він рідний брат Золотого Дракона,хоч і в рази слабкіший . Його частинки крові вистачило ,утворити трикутник -барєр від родича.

 

— Вона не хоче йти… Вона боїться… — затиснула кулаки. — Що я наробила…  Ааааа! 

Юноелла схлипнула, але не відвернулася.

— Ти рятувала. А не прирікала.

— Але тепер… зв’язок дитини з ним...

Золотий вдарив по куполу. Камені розсипалися. Чоловіки  стояли до останнього, але тріщини вже пішли в захисному куполі. Пологи затягувались. Інколи здавалось ,що золотий прислухається до мене. Тому не сильно старався тратити сили . Чекав і лякав .

Коли нарешті  крик дитини застряг між світами, небо розірвалося. З'явилася Рейхе . Висока, ніжна. Очі — безмежні, у них плавали цілі світи, і кожен світ мовчав перед її волею.

Ми всі завмерли. Навіть Золотий Дракон, що вже торкався своїм поглядом краю бар’єру, зупинився. Він уперше не наступав. 

— Зв’язок стався. Він справжній, але примусовий. Це не любов. Це — плата.
Дитина не обирала цього. І її душа не повинна бути здобиччю чужої долі.

 

Я міцніше притиснула донечку до грудей. Вона вже дихала — тихо, рівно. Тепла,  тендітна. У її очах було небо — і я вже не могла уявити, як відпустити.

— Невже я повинна… — прошепотіла, але слова застрягли.

Рейхе підійшла повільно. Її кроків не чули, але простір здригався.

 — Вона не загине. Я перенесу її туди, де він не має сили. Там, її душа буде вільна. Як і домовлялись .
Якщо вона коли-небудь захоче знайти свою істинну долю — вона повернеться. І тоді обере сама.

 

Рейхе нахилилась і простягнула руки. Я тремтіла, але дозволила їй узяти донечку.

І тоді, несподівано для всіх, богиня повернулася і… покликала Редвольда. За мить ,передала немовля йому.

Його руки ніколи не тримали нічого такого крихкого. Узяв доньку з такою обережністю ледь стримувався .

Він не говорив. Не плакав. Але його груди здригались. Очі вперше світилися —  відчаєм. Він нахилив голову, торкнувся лоба дитини.

— Я… не знатиму тебе. Але знатиму, що живеш.


Я почула  ці слова лише тому, що була поруч.

-Пора.

Рейхе забрала її з його рук. І вона зникла .
Не залишилось нічого. Навіть відлуння плачу. Дитина зникла з цього світу —
повітря стало порожнім. Немов хтось видер з нього частину самого життя.

Я закрила очі. Всі навколо — мовчали. Юноелла схлипувала, дівчата  затулили обличчя лодонями,ридаючи . 

Золотий Дракон вдарив магічною  силою руйнуючи бар'єр,а потім ,навіть не ворухнувся.
Він дивився в пустоту , де не залишилося жодного сліду.
Його серце, що билося вогнем, на мить зупинилось.

І раптом він заговорив.
Його голос не гримів. Він обпікав.
Проникав у кров, у землю, у саме коріння світу.

 — Ви забрали її.Ви сховали її.Але нічого не сховається вічно.Можна заблокувати шлях, стерти сліди, загасити магію… Та зв’язок між драконом і дитиною — не стирається.Я знайду її. У цьому світі. В іншому. У тисячах майбутніх життів. Навіть якщо ви перенесете її на край буття — вона відчує мене. І коли це станеться ... Сама покличе і я прийду знищити її. Я не забуваю... І не відпускаю...

 Це була не погроза. Це була клятва. І від неї не було захисту.

Чорний Дракон стиснув зуби. Його руки затремтіли ,він  знав: Золотий говорить правду. Одного дня це полум’я знову загориться. І знову спалить усе на шляху.

Золотий розгорнув крила.

— Не сьогодні. Але прийде мить.
Я поверну своє.

Він злетів — повільно, велично, як дух, що ще не завершив свою історію. Його тінь накрила півдолини. Його погляд — весь світ. Його не здолати мечем — бо він Володар Драконів. Не підкорити чарами — бо його сила зломлює саму волю магії. Його не перемогти — лише перечекати.

І коли зник, усі, хто залишився, не зводили очей з  неба.
Бо знали: ця історія не завершилась. Вона — лише відкладена.
Моє тіло затремтіло знову. Біль пронизала , як блискавка.

— Ще… — прохрипіла я злякано. — Ще хтось…

Редвольд  кинувся  до мене.

— Неможливо… Ти ж… — він не договорив. 

 — Я відчуваю його… і полум’я… - кричала в потугах.

 Декілька потуг і крик — зовсім інший, ніж у донечки — прорізав простір. Цей був різкий, живий, мов вибух. Немовля — хлопчик — з’явився на світ у сяйві, яке  світилось. П'ять хвилин різниці на які ніхто не очікував. 

Його шкіра була гарячою. Очі відкрились одразу — темні, глибокі, але з жаром.

 Я дивилась на малюка — і розуміла, ось звідки був той вогонь ,те сяйво .

— Вона… захищала його… — видихнула я. — Весь цей час. Вона ховала його . Вона — його сестра… і його щит.

Редвольд підійшов ближче. Дивився довго. Потім опустився на коліно й обережно торкнувся його чола.

— Мій син, — сказав він. —  Я навчу його не бути такими, як ми. Не бути злом, навіть коли світ цього чекає.

Я усміхнулась крізь сльози. Бо вперше відчула: ми не втратили все.
Бо вона — врятувала його.

 

Роки текли, мов тиха ріка, що несе під льодом жар вогню.

Син ріс — сильний, гордий, впертий, із глибокими очима, в яких спалахував вогонь, знайомий до болю. Він був схожий на Редвольда — рухами, поглядом, мовчанням, у якому жила буря. Але в ньому жила ще й вона — м’якість, що приходила не від сили, а від серця.

І з перших кроків він жив із відчуттям втрати, якої не розумів до кінця. Коли був малим, питав:

— Чому я бачу її у снах?

І я знову, і знову  пригортала його до грудей і шепотіла:
— Бо вона — частина тебе. Твоя сестра. Твоя половинка.

Ми чекали мить . І  вона настала.

У ніч, коли сину  виповнилось сімнадцять, він прокинувся, охоплений жаром, що не палив — а кликав. Його руки тремтіли, очі світилися. І серед ночі він промовив:

— Вона кличе мене.

Прокинувся й бар’єр — той, який богиня поставила багато років тому, щоб сховати нашу  дівчинку від Золотого. Але час вичерпався. Зв’язок був сильніший за простори, за світові межі. І Золотий Дракон знайшов її. Його магія прорвала захист, світ здригнувся, і всі відчули — полювання розпочалось.

Ми  готувались. Бо знали: серце, втрачене багато років тому, досі б’ється — і його потрібно врятувати.

Син  стояв посеред зали, з палаючими очима й жаром у грудях, що вже не належав лише йому.

— Я піду, — сказав. — Я знайду її першим.

Редвольд уперше за довгі роки усміхнувся.
— Не перший. Ми підемо разом.

І в ту мить, коли небо розчинилось у вогні, а зірки здригнулись від пробудженого давнього зла, сім’я, що була розділена — рушила єдиним фронтом. Ми йшли за донькою. І цього разу не дозволимо  нікому забрати її.


 

                            Дорогий читачу!

Ти щойно завершив подорож крізь першу частину історії . Але це лише початок .

Запрошую тебе у нову книгу -"Вогняний ранок у світі дракона "

Це історія про дівчинку,яку відірвали від матері .

Це продовження про розлуку ,що може стати возз'єднанням.

Або - останнім боєм. Бо Золотий Дракон знайшов її . І тепер усе залежить від них. 

Якщо ти відчув щось особливе -зустрінемось на вогняному світанку.

Це мій перший витвір ,про який мріяла давно. Я дуже сподіваюсь на вашу підтримку . Коментарі, вподобайки,збереження та відгуки -це паливо для нових історій!

Дякую,що йдете зі мною цим шляхом . 💛