Світлий сонячний день. Ров'єра поверталася додому. Вона зовсім не пам'ятала цей будинок. Та й звідки звичайній сироті знати де вона жила? Чи й справді це її будинок?  Невже він взагалі існує? Ці запитання мучили її всю дорогу від дитбудинку. Недавно Ров'єрі виповнилося вісімнадцять, тому вона змогла покинути дитбудинок. Спочатку дівчина не знала куди їй податися, та якимось зовсім не звичайним чином її подруна дізналася про будинок на околиці міста. Звісно спочатку Ров'єра не розуміла як вона з ним пов'язана, але її другу кібергенію зовсім нічого не вартувало дізнатися все про стародавній рід Міямура. Звісно він не такий і стародавній, просто Ліліт любить перебільшувати. Напене, цей будинок ніколи не належав її родині, просто Ліліт перебільшила свою розповідь про стародавнє прізвище Міямура і Ерл повірив їй. Хоча малоймовірно, що Ерл - найтактичніший, та найсерйозніший із її друзів міг повірити в таке. Та, що сталося - те сталося. Головне, що в Ров'єри є дім.
Сама Ров'єра була простою собі дівчиною, принаймні це вона так думала. У Ров'єри було довге волосся. Прямо суміш каштанового, білявого, рудого та чорного волосся рівними пасмами спадало на плечі. Рідко вона робила якісь зачіски, просто хвостик - її улюблена зачіска. Ліліт звісно постійно говорила, що волосся Ров'єри - це дивовижа, що дарується у рідкісних випадках,  але звісно Ров'єрі було все одно. Вона давно вже не вірила в магію, та принцес з прекрасним волоссям. Її риси обличчя були витончинеми, такими як у моделей,а очі не мали постійного кольору, змінюючи його за настроєм Ров'єри, але знову ж таки Ров'єра та Ліліт багато дискутували на цю тему і як завжди їх думки не співпадали, як, що до лиця Ров'єри, так і до її фігури. Дівчині все в собі здавалось звичайним, а от Ліліт думала, що Ров'єра прекрасна принцеса.
Сама ж Ліліт була й справді звичною дівчиною зі звичайнісіньким чорним волоссям, та думками про моду і принцес. Напевне тому дві дівчини, що думають одна про одну, як про красунь і стали ліпшими подругами. Ров'єра справді думала, що Ліліт прекрасна дівчина.
Тож зараз Ров'єра в вільній блакитній сукні до коліна йшла по алеї парку. За парком була околиця міста і десь там  був її будинок. Дівчина йшла без поспіху, слухаючи музику в навушниках, та тягнучи за собою валізу на коліщатах.
Ось і закінчилася алея парку. Далі лежала невеличка вуличка оточена з обох боків невеличкими будинками та невисокими деревцями. Ров'єра йшла по тротуарі, зрідка по дорозі проїжджала машина, або автобус. Дівчина вдихала свіжий запах весняних трав, квітів та цвіту дерев. Сонце вже наближалося до горизонту, кидаючи втомлене проміння на дахи будинків. Ров'єра звіряла адресу яка була у неї на телефоні. Ось нарешті вулиця Бейкр, будинок 154,5. Сама адреса була досить дивною, що це за 154,5? Спочатку їй здалося це жартом, та Ров'єра зараз помітила будинок і сумніви розвіялися. Він був маленьким, та не доглянутим. Навколо був садочок з високими деревами, та нестриженою травою. Ров'єра зробила глибокий вдих і увійшла в сад. Довга трава прогиналася під ногами, цвіт з дерев стрімко летів донизу. Дівчина на секунду замилувалася цим видовищем, та все ж рушила до старого будинку.
Всередині неприємно пахло старим. Пил був всюди, як і павутина. Здається миші також хазяйнували тут. Ров'єра видихнула адже нічого не поробиш і залишивши валізу в коридорі вирішила пройтися кімнатами. Перша кімната була звичайною старовинною кухнею, зі звичайним столом та стільцями, які припали пилом. Наступна кімната була спальня. Стареньке ліжко напевне дуже сильно скрипіло. Ров'єрі зовсім не хотілося це перевіряти, тож вона рушила далі. Наступна кімната була досить дивною. Там просто на підлозі лежало розбите дзеркало. Здавалося в цю кімнату не заходили ще довше ніж в інші. З меблів окрім розбитого дзеркала там залишився маленький столик та ліжко. Ров'єра зайшла в цю кімнату. Якщо прибирати, то й справді краще почати звідси. Дівчина присіла біля уламків дзеркала. Вона взяла рамку дзеркала і почала скидувати до неї уламки. На щастя вона не порізалася. Та дивно було те, що уламки одразу ставали на своє місце. Ров'єра здивувалася коли помітила, що дзеркало було ціле. Вона пильно подивилася в нього не вірячи очам. Та ще дивніше було те, що вона побачила там не своє віддзеркалення, а обличчя якогось хлопця. Його волосся в точності було таке як у неї за кольором, а очі такимиж синіми як у неї зараз. Хлопець щиро дивився немов у душу. Ров'єра доторкнулася до скла дзеркала і в цю секунду вона почула приємний холодок на тілі, немов би вона потрапила ндвір. На секунду в очах потемніло, а коли знову стало світло вона побачила дивовижу - дівчина стояла на березі величезного озера, посеред лісу. Невідомі досі дерева та рослини оточували її. Кожне дерево немов би схилялося перед нею, та танцювало такий собі химерний танец. Трава і квіти стелилися під її ноги, мов вітаючи її. Ров'єра озирнулася, на іншому боці озера стояв той самий хлопець, з дівчачим обличчям. Зараз він здавався набагато нижчим за Ров'єру. Дівчина все ще не розуміла, що відбулося з нею. Хлопець щиро посміхався і гукнув
- Ров'єра? - дівчині стало не по собі. Його голос звучав тихо та лагідно, дбайливо та щиро. Хотілося йти за цим голосом хоч на край світу. Все ж він був не притаманнмй хлопцю, адже був занадто високим, здавалось з нею розмовляє дівчина. Ров'єра відповіла дивуючись сама собі
- звідки ти знаєш моє ім'я?- на диво і її голос пролунав тихо та приємно, ніжно переливаючись, та підхоплюючись вітром.
- я - сказав хлопець - Енжел, а ти й справді Ров'єра?
- так, я Ров'єра, Енжел, хто ти? Як я сюди потрапила? - хлопець ніжно розсміявся почувши ці слова.
- це - Піднебесна. Світ створений з вогню і той, що закінчится в вогні.
- тобто? - не зрозуміла Ров'єра.
- мені треба тобі все пояснити. Вибач, що так зненацька забрав тебе з твого світу. - Ров'єра не розуміла його.
- як мені потрапити на твій берег? - спитала вона досі дивуючись своєму голосу.
-іди вперед. Флаурала знає, що ти хочеш і дасть тобі це, донько Вратаря.
- що ти сказав? Я не розумію… - Енжел і справді говорив щось дивне. Хлопець поманив її рукою
- не бійся - йди по воді! - Ров'єра подивилася на нього дивним поглядом, та в цей момент його голос здався справді спонукальним, а вітер підштовхнув її в спину. Дівчина зробила перший крок і вода справді тримала її. Ров'єра все швидше йшла по поверхні води боючись, що зараз упаде прямо в прохолодну гладь. Енжел чекав її на березі мило посміхаючись. Ров'єра ступила на мяку землю і подивилася на Енжела. Зараз вона помітила який хворобливий та не виспаний вигляд має його обличчя, та яке худе його тіло. Енжел подивився на неї.
- почнемо спочатку. Це - Піднебесна. Подивися як небо прихильне до нас - він показав рукою на небо. Ров'єра подивилася туди. Хмари здавалося можна дістати рукою. І справді це виглядало прекрасно.
- Піднебесна - продовжував хлопець - земля, що складається з сотень островів під небом. Я знаю, що твій світ дуже таємничий та цікави, але він зовсім не такий як тут.
- Енжел, слухай, для чого я опинилася тут?  - Ров'єра вважала, що саме час задавати запитання. Хлопець таємниче усміхнувся і продовдив тим же ніжним та ласкавим голосом.
- першим правителем Піднебесної був великий Вратар. Нажаль перше його ім'я мені невідоме, але скільки б я не читав немає жодної книги про початок нашої історії. Вона закутана в легендах та переказах. Але знаю я одне - є такий собі Письменник, що пише істрію руками вищих сил. Це справді чудесно! В ньго ж є величезна бібліотека з тисячами книг!  - Ров'єра хотіла його перервати, адже він здається не хотів відповідати на запитання, але Енжел подивившись на її обличчя невдоволено видихнув і продовжив
- ближче до суті… так… після того як Вратар покинув цей світ у ньго залишилася донька. Як і казала наша легенда початку світу дочка Вратара має загубити та знайти 4 рідні душі.
- це все звісно цікаво, та як до цього причетна я? - Енжел раптово розсміявся. Ров'єра просто дивилася на нього не знаючи, що й казати. На щастя хлопець вирішив, що й справді потрібно все пояснити
-Ров'єра, як ти не розумієш? Ти ж донька доньки Вратара!
- донька…доньки…кого? - хлопець зробив зле обличчя, але це виглядало мило
- донька доньки Вратара! Як тобі не зрозуміло?! Я ж твій брат! - тут Ров'єра сама розсміялася
- брат? Про, що ти? У мене немає нікого! Розумієш?
- а тепер послухай мене! - продовжував Енжел злим голосом в якому було явне роздратування
- коли народилися два наші старші брати - була війна, мама відіслала їх по різних світах, щоб війна не зачепила їх! Ось тобі дві втрачені душі! Далі народилася ти, занадто цікава дитина, що знайшла портал в інший світ. Ось і третя душа.
- а ти? Ти ж не втрачений?
- був ним. Я перший повернувся в Піднебесну. Мене вигнали зі світу ангелів, адже коли я народився мене вкрав ангел.
- тобто ангел?
- так бувають злі ангели. Ось і суть нашої бесіди - ми брат і сестра. - Ров'єра завжди уявляла зустріч з близьким родичем, що залишився в живих. В її голові було уже тисячі різних ситуацій, та міліони слів які вона могла сказати. Та дівчина ніколи про таку зустріч в іншому світі не думала. Всі слова одразу вилетіли з голови. Вона знала, що її очі поступово стають темно - жовтими. Ров'єра дивилася в очі Енжела, а той теж дивився в її очі світлом своїх і справді небесних очей.