Високий підтягнутий чоловік повільно йшов залою. Навколо ньго були полиці з безліччю книг. Виглядали вони досить старими, їх повністю вкривав шар пилу, але були й новісінькі книги, що здавалося виблискували в темній залі. Сам чоловік мав витончене обличчя, притаманне тільки дорослим, не можна було сказати, що він був прекрасним, здається ми бачили його обличчя таким як бажали, не помічаючи істинних недоліків. Його очі були червоними. Ні, не невиспаними, а саме червоними. Сам колір нагадував свіжі краплі крові. Здавалося, що подивившись в ті очі ,можна було побачити всі переживання цього чоловіка. За його спиною були два крила. Саме крила. Вони були величезними та пір'яними. Два чорні крила були настільки великими, що певна їх частина волоклася по землі ,знімаючи значний шар пилу. Його обличчя також не виражало зовсім ніяких емоцій. Рухався він плавно та повільно. Чорна мантія, на ньму була також досить довгою, вона волоклася по землі. Його кроки було добре чутно в пустій залі. Вони відбивалися відлунням від темних неосвітлених стін. Раптово чоловік зупинився,повільно повернувся до однієї з полиць і просто дивився на неї. Він протягнув руку до однієї з численних книг, що стояли там. Його рука була дуже худою та довгою, а пальці довгими та тонкими. Чоловік стер пилюку з корінця книги. Там просвічувався напис золотими літерами. Самі літери здавалося були зі справжньго золота, а книга ж була просто чорною, жодного малюнка окрім напису на корінці не було. Здається тут всі книги були такими. Отже сам напис був не зрозумілий для нас, але чоловік прочитав його в голос:-"Піднебесна"- його слова пролунали в тиші відбиваючись відлунням, його голос переливався від найніжнішого до найзлішого, змінюючи тональність та однаково відстрибуючи відлунням від стін. Це звучало одночасно і приємно, і страшно. Чоловік взяв книгу в руку. Вона й справді була чорною, жодного малюнка та жодного напису, окрім символів на корінці. Чоловік продовжив йти залою просто вперед. Звук його кроків знову відбивався відлунням від стін. Невдовзі перед ним постала інша зала, вхід в яку стояв через прикрашену тканинами арку. Запорошені тканини, як на диво хоч і були вкриті павутиною, та жодного павука ви б тут не побачили, навіть якби захотіли. Чоловік продовжував іти вперед. Він пройшов через арку і опинився в вузькому коридорі викладеному полицями з такими ж чорними книгами без жодного напису. Кожна книга була вкрита товстим шаром пилу та павутини, наврядчи її захотілося б взяти до рук. Чоловік дивився прямо перед собою, що далі він йшов, то темнішим здавався коридор. Вікна розташовані під самою стелею були далеко позаду. Чоловік не звертав уваги ні на,що. Хоча в цьому коридорі не було жодної комашки, ба навіть мишки, які саме люблять такі місця. Тож і справді, його увагу не можна було привернути нічим. Здавалося, що він щось ретельно обмірковував. Чоловік дійшов до кінця коридору. І справді вкінці була стіна. Простий тупик. Але чоловік не зупинився. На диво він продовжував йти далі. Він тільки легенько розкрив крила, щоб не збити жодну з полиць. Чоловік підстрибнув, та замість того, щоб приземлитися з голосним стуком, що відбився б від стін, цей чоловік злетів. В польоті його крила справді здавалися величними, та прекрасними. Він перелетів одну з полиць і опинився в вузенькій кімнатці, обкладеній такими ж полицями. Посеред кімнати стояв величезний дерев'яний стіл, з темного дерева. Здавалося, що жодна сила не зрушить його з місця. Через вітер з крил цього чоловіка весь пил здмухувався в боки, оголюючи стіни. Стіни були розписані та розмальовані всіма можливими малюнками та символами. Лопотіння його крил порушило здається вікову тишу цьго приміщення. Знову ж таки обличчя чоловіка не виказувало його емоцій. Він опустився на землю та підійшов до столу. Навкруги знову запанувала тиша, в якій було чутно кожен його крок та рух. Чоловік поклав книгу на стіл та почав гортати сторінки. Він все готав та гортав повністю білі мов сніг сторінки з золотими символами, а їх кількість здавалося не зменшувалася та не збільшувалася. Нарешті він дійшов до того місця де символи обривалися, залишаючи ще багацько пустих сторінок. Чоловік почав читати в голос: - " І в тиші неба залунало лопотіння. Два дракони, химерно танцюючи та гарчачи, пускали зі своїх пащ вогонь. Стикаючись цей вогонь творив землю, справжні величезні острови, та стіну гір навколо них. Небо було зовсім близько і сталося, що дракон сказа, Піднебесна створила себе з вогню і в вогні її історія, і з'явиться вогонь в кінці, як був на початку, і зникне Піднебесна, забираючи підвладне собі небо, і стане вічна ніч у десяти світах. Створилась Піднебесна і Письменник сів писати історію, що творитиметься руками вищих сил." Голос чоловіка і справді лунав химерно спотворюючи тишу, та вже не відбиваючись відлунням від розписаних стін. Чоловік дістав перо зі свого крила, та почав вимальовувати символи, які світились золотом у темряві. Пройшло багато, а може й не зовсім багато часу, як він зачитав написане:-" І житеме Піднебесна під своїм підвладним небом, і служитиме небо їй, і житиме з нею вічно, і не буде правителя вищого за Азара, і помре Азар в розквіті сил, і стане драконом на ймення Вратар, і піде він у вічний світ, і стане Піднебесна також вічною коли донька Вратара розгубить та знайде чотири рідні душі, і буде початок після кінця." Чоловік закрив книгу і повільно пішов в іншу сторону, шукаючи наступну книгу. Здалось, що на долю секунди його обличчя прикрасила ледь помітна усмішка.