Ось ми прибули на задане місце , вагатись , що до подорожі у часі просто було не можна . Вструмивши свій кристал і опустивши важіль до низу все почало відбуватись так , як описано у дідусевій книжці . Через декілька хвилин портал став заввишки з двері  ми з друзями переступили поріг часу . Перемістились ми в дивне місце де було дуже просторо , навколо стояли височезні шафи , які доторкались до стелі і мали скляні вітрини ,грала якась спокійна мелодія , яка ніби заспокоювала нас від цієї метушні . З першого погляду це нагадувало якийсь магазин , та придивившись уважніше ми зрозуміли , що це аптека . Я зголосилась з друзями і ми вирішили , що потрібно підійти до віконця аптекаря і постукати в нього , щоб із за товстого — не прозорого шару скла хтось визирнув й дав нам відповіді на наші запитання . Відчинила віконечко мила проте суворо ставлячась до своєї роботи дівчина з світлим , коротким волосям , виразними очима , худорлява , приблизно років тридцяти п`яти .
З чітко поставленим запитанням :”Чим я можу вам допомогти?” я відповіла :” Добрий день , у мого батька дуже важка травма після якої він впав у кому , йому потрібні ліки стимулюючі клітини мозку на відновлення , у вас є щось таке ?”
Аптекарка -” Так” відповіла вона і натиснула на клавішу маленького мікрофону , що був прикріплений до її халату й дала команду :” Бе тридцять два , восьма поличка ,шостий ряд припарат “Крестон” у рідких капсулах “. Ніхто не міг зрозуміти до кого вона це говорила , бо в аптеці окрім нас і неї нікого не було , та все стало зрозуміло коли із — за кута вийшов кіборг в точності як людина тільки вироблений з металу . Він приніс до касового відділу названий препарат . Аптекарка назвала його ціну і попросила заплатити за купівлю , я витягнула з  свого карману гроші , які тримала батькові на лікування  , поклала їх та взяла препарат , але почула в слід
:” Вибачте , та ваші банкноти не  є дійсними уже багато років і доречі звідки вони у вас ?”
  Я зрозуміла , що викрутитись так просто не вдасться , поки друзі відволікали увагу аптекарки різноманітними запитаннями , ми вирішили по одному вийти , та тільки я покинула приміщення аптеки , почала пищати сигналізація і усі двері в мить закрились . Артур підбіг до вікна та почав подавати мені знаки руками , щоб я негайно покинула це місце. Біжучи не знаючи дороги , я забігла у найближчу посадку .В мене почалась паніка ,та щоб не розгубитись мені довелось заспокоїтись . Сівши перевести дух під деревом за не великим пагорбом я почула кроки , через які ламалось гілля затамувавши подих , я сильно притулилась  до ствола дерева .Коли ж побачила спину того самого робота ,що був у аптеці , я швидко стала оглядати її , шукаючи кнопку , яка би вимкнула його живлення ,але він неочікувано розвернувся і побачив мене .