Махаон закрив вікно книжковим стелажем і визирнув у щілину, що утворилася між вікном і шафою:
- Я не можу зрозуміти одного: як ти дійшла сюди і ні на кого не нарвалася?
- Не знаю, - Магда забилася в кут із увімкненим ліхтарем. - Я практично нікого не бачила.
- Так? - чоловік дивно посміхнувся і зняв із пояса свій бінокль. - Ти просто не бачила того, що відбувається навколо тебе.
- І що відбувається? - дівчина підійшла до шафи з іншого боку і виглянула в щілину.
На вулиці майже повністю стемніло. Чорні віконні та дверні прорізи було видно на тлі темно-сірих стін. Вона щиро не розуміла, про що говорить Махаон. Нікого в окрузі немає.
- Подивися, - він обійшов шафу і став поруч із дівчиною. - Ось бінокль. Дивись у друге вікно зліва, другий поверх.
Магда довго наводила бінокль, коли ж вдалося знайти потрібний отвір, вона придивилася уважніше.
У кімнаті були звалені в купу столи і стільці. Сміття було людині по пояс. У покладах цього мотлоху вона побачила бліде обличчя. Воно виглядало з-за стільця і здавалося майже непомітним.
Це була людина, або те, що від неї залишилося. Шкіра була біла, навколо очей залягали чорні синці. Рот викривлений у вічному оскалі, зуби згнили, а волосся злиплося на лобі довгими пасмами. Чоловік ніби знав, що дивляться саме на нього і дивився Магді мало не в душу.
Дівчина злякано відсахнулася:
- Що це? Я бачила там... Там...
- Я не знаю точно, хто це, - Махаон забрав у неї бінокль. - Але ця тварюка не збирається нападати. Якби ти була сама, вона б ще подумала.
- І ти хочеш сказати, що за нами постійно хтось спостерігає? - злякано прошепотіла дівчина.
Махаон сів на старий табурет і почав скручувати сигарету:
- Не просто спостерігають. Вони чекають зручного моменту. Тому тут так мало людей. Багато хто гине ще на Звалищі техніки. Ці тварюки нападають у найнесподіваніший момент. Не розумію, як тебе ще не схопили…
- Не знаю. Та мені жилося п’ять хвилин тому набагато спокійніше. Дякую, що забрав у мене останні нервові клітини.
- Від цих знань залежить твоє життя, - похмуро відказав Махаон і кинув швидкий погляд на двері. - Чи вам, мутантам, по суті, все одно?
Магда ображено потерла скроню, глянула на порожні місця для шевронів на грудях і плечах супутника. Шлунок різко звело від голоду, тож довелося шукати в безладі свого рюкзака щось їстівне.
- І за що ви боролися? За Зону? Чи за багатство? Чи за територію?
- За Моноліт, дурепо, - чоловік усміхнувся, дивлячись, як Магда зосереджено гризе злаковий батончик. - У саркофазі є кристал, що виконує бажання. Ми охороняли його, щоб рівновага в Зоні та світі не порушилася.
- Камінь? - перепитала дівчина.
Вона прикрила очі. Згадала білявого пожежного зі свого сну. Він казав, що заглянув у пробитий дах. Там нічого не було. Нічого, крім...
Світло. Яскраве, холодне. Воно відштовхувало, нещадно засліплювало, але й притягувало. Звабливий голос закликав до себе, змушуючи відкинути всі свої побоювання, перестати звертати увагу на небезпеки ззовні, кинути свою зброю. Камінь ніби запрошував доторкнутися до його холодної гладі.
Його голос звучав ніби здалеку, ледь чутно.
- Іди до мене... Ти знайдеш усе, на що заслуговуєш... Іди до мене.
Магда відкинула голову назад, торкнувшись потилицею холодної стіни. Розплющила очі й подивилася на Махаона. Той сидів прямо, спрямувавши погляд кудись угору. Їй здалося, що він чув те саме, що й вона, хоча й намагався не подавати вигляду.
Він відкинувся на стіну і заплющив очі, немовби проганяючи мару. Чути цей голос Махаону було нестерпно.
- А ти сам бачив цей камінь?
- Ні. На станції тільки проповідники й адепти, звичайних солдатів туди не допускають.
- Ти ніколи не думав, що кристал може і не існувати?
- Якщо брати до уваги різні установки та антени всюди, то це дуже навіть реально. Що ближче до Центру Зони - то більше пси-установок різного розміру всюди розкидані. Тож у Прип’яті зараз може бути небезпечно. Не радив би туди лізти. Невже немає більше місць з артефактами? Та з твоєю чуйкою їх можна чи не на рівному місці збирати.
- До речі, про місто, - Магда пройшлася кімнатою. - Ми підемо туди ще й тому, що Дунаєв робить дурницю.
- А мені-то яка до нього справа? - посміхнувся Махаон, загасивши недопалок.
- Це солдат, гідний кращого життя на Великій землі, а не тут, - внесла ясність Магда, уважно дивлячись на співрозмовника. - Він іде в Прип'ять. Щось мені підказує, що потрібно якомога швидше його зупинити. Буде біда. Кажу тобі.
Махаон важко піднявся і скинув бронежилет:
- Слухай, ти майстриня пудрити мізки. Сама тут балду ганяєш, і іншим зайнятися справами не даєш. Якби не твої закидони, я б уже був десь на Звалищі.
- Але мені потрібна твоя допомога! Без тебе я б не змогла організуватися сама! - дівчина підбігла до нього і стукнула кулаком по його руці. - І взагалі, тобі Крик велів мене захищати. Мене Моноліт послав.
- І ти віриш у цю маячню, - фиркнув чоловік, підійшовши до вікна. - Я прийшов за тобою сюди тільки тому що слово дав. А тепер ти знову втягуєш мене в якусь авантюру. І ризики абсолютно невиправдані. Мені простіше випровадити тебе в ліс вранці, а самому піти додому.
- А в тебе є дім? - сказала дівчина і насупилася. - У тебе, вигнанця сектантів-головорізів? В тебе не так багато варіантів насправді. Тобі потрібні гроші, мені - супровід. Які ще потрібні аргументи?
Махаон схилив голову і підійшов до неї впритул:
- А ти сука…
Він відкинув недопалок, не спускаючи з дівчини примружених очей.
- Пам'ятаєш ученого з бункеру? Хочеш повторити його долю? Висушити тобі мізки? - Магда ясно розуміла, що її понесло, і останню фразу можна було і не казати. Вона прикусила язика, очікуючи хоч якоїсь відповіді.
- Ти мені погрожуєш?
- Поки тільки доводжу до твого відома можливі перспективи, - процідила крізь зуби Магда, роблячи крок назад.
Вона пошкодувала двісті разів, що сказала таку нісенітницю. Адже він терпів її весь цей час, погоджувався з її думкою, хоч вона була в більшості випадків неправильною. А що тепер? Махаон піде, залишивши її саму на цьому монструозному заводі.
- Дозволь тобі дещо показати, - він зняв рукавиці й кинув їх на табурет.
Його руки були посічені рубцями, опіками та шрамами. Пальці довгі й вузлуваті, на руках виступали блакитні вени.
Він пройшов Магді за спину і прибрав її сплутане волосся з шиї:
- У найнесподіваніший момент я можу зробити кілька рухів і позбавити тебе життя. Чи ти думаєш, я злякаюся твоїх незвичайних вмінь? Ти ж контролерша, тобі достатньо закрити очі… - руки взяли голову за підборіддя і щелепу у двох місцях і повернули голову Магди до упору.
Дівчина відчула, як земля йде з-під ніг. Вона затрусилася всім тілом і заплющила очі. Жах захлеснув її з головою. Смерть стоїть просто за її спиною і тримає її за голову.
- Це так, демонстрація, - Махаон трохи потягнув. Дівчина зойкнула і вчепилася в його плечі.
- На ділі це швидко і не боляче. Обіцяю. Ніхто ще не скаржився, - він прибрав руки і відійшов до стіни. - Зі мною жарти погані, Магдо.
Вона стояла, дивлячись на нього очима, повними сліз. Дівчина вхопилася за шию і зробила крок назад, боячись відвести погляд від чоловіка.
Але Махаон стояв спокійно, склавши руки на грудях. Він був схожий на батька, який щойно показав своєму чаду, що робити можна, а що - ні. Тепер він терпляче чекав, поки Магда засвоїть урок.
- Вибач, Махаон, я даремно це сказала, - видавила дівчина, сідаючи біля шафи. - Я лише хотіла сказати…
- Лягай спати, - він розстелив на підлозі спальний мішок. - Ти за сьогодні вже наговорила.
- Але ж ти підеш зі мною в місто? - не вгамовувалася вона, влаштовуючись біля стіни. - Я що хочеш зроблю! Тільки...
Вона зніяковіло опустила погляд, потерла блискавку куртки і зітхнула. Поки Махаон перевіряв двері, Магда підняла погляд і ледь чутно, згораючи від сорому, прошепотіла:
- Тільки не змушуй мене з тобою...
- Боже збав, - той тихо розсміявся і сів поруч із дівчиною. - Підхоплю ще від тебе таке ж недоумство. Я піду з тобою. Кажуть, у Прип'яті хороші артефакти можна знайти. Дістанеш мені парочку - і ми в розрахунку.
- Гаразд, домовилися, - дівчина почекала, поки Махаон вимкне ліхтар, і тихо додала: - Дякую.
- Спи й не крутися, я маю чути, що коїться.
- А сам не заснеш?
- Ні.
Магда спиною відчувала тепло Махаона. Той лежав на спині, руки складені на грудях, у лівій руці - пістолет, палець на спуску.
Дівчина заплющила очі й провалилася в тривожний сон. Цього разу без сновидінь.
Вона не знала, скільки проспала. Її розбудив Махаон, який різко сів на лежанці. Дівчина підірвалася слідом за ним, відшукуючи його спину руками в темряві.
- Що там?
- Стули пельку й почуєш.
У коридорах щось відбувалося. Шаркання, важке дихання, низький чоловічий сміх, ніби хтось хихотів.
В іншому кінці коридору щось упало. Магда сіпнулася. Махаон схопив її за ногу:
- Сиди тихо.
Підлогою ніби тягли якесь сміття. Звуки істоти нагадували людські схлипування, вереск і сміх. Вони чергувалися занадто швидко і нелогічно. Це до чортиків лякало дівчину. Вона одразу ж згадала про страшне обличчя з цеху навпроти. Невже це він?
Страх ніби проникав у щілини під дверима, через вікно, тріщини в стінах... Він уже міцно оселився всередині Магди, пускаючи своє коріння. Ноги трусилися, адреналін у жилах вистукував шалений ритм. Хотілося схопитися і бігти без речей, зброї і без оглядки.
Магда заплющила очі і в ледь помітній в'язкій темряві кинулася до виходу. Махаон в останню мить встиг збити її з ніг і навалитися на неї всім тілом, притиснувши до підлоги:
- Не смикайся!
Шурхіт припинився просто за дверима. Магда лежала головою до щілини і чула все, навіть найменші зітхання істоти. Вона боялася розплющити очі, але ще більше її лякало те, що вона зараз не тікає. Махаон тримає її своїми тремтячими руками і важко дихає. Було таке відчуття, ніби він боїться зараз так само сильно, як і вона.
В якийсь момент дівчині здалося, що тварюка нахилилася до щілини під дверима і тепер дивиться прямо на неї. Магді навіть здалося, що вона бачить це мертвотно-бліде обличчя.
Тож дівчина зробила ще одну спробу вирватися й побігти. Вона смикнулась, намагаючись звільнити руку, але Махаон перехопив її під грудьми й притис до себе з такою силою, що в неї жалібно хруснули ребра.
- Я що тобі сказав, сиди тихо, дурепо! - він нахилився до її вуха майже впритул. - Якщо ще раз рипнешся - вирублю, зрозуміла?
Магда налякано потрусила головою, погоджуючись. Її скроня торкнулася щоки чоловіка, вкритої крижаним потом.
Дівчина тряслася всім тілом і очікувала, коли ж до них вломиться це щось. Але гнітюча тиша тривала цілу вічність. Хватка тваринного жаху стала слабшати.
Махаон важко піднявся і ввімкнув ліхтар. Тьмяне біле світло повернуло кімнаті реальні й зовсім не страшні обриси. Магда перевернулася на спину, розминаючи затерплі ноги.
Махаон швидко відсунув шафу і висунувся у вікно. Його знудило.
- Що з тобою? - прошепотіла Магда, забившись у кут. - І що це взагалі було?
Він повернув шафу на місце і витер губи тильним боком долоні. Його обличчя було бліде, прямо під колір комбінезона.
- Біс його знає. Та ти мало нас не згубила.
- Господи, я була налякана, як ніколи в житті! - Магда намагалася говорити тихо, але іноді ледь не зривалася на крик. - Ти мені мало ребра не зламав!
- Я ж мав якось рятувати твою шкуру, та і свою теж. Варто тобі було відчинити двері, нас би уже не було в живих.
Магда хотіла ще щось сказати, але Махаон підняв одну руку, розтираючи другою скроню:
- Помовч, гаразд? З тобою до біса складно і так.
- Чому це?
- Бо ти не рівня іншим сталкерам, Магдо, - роздратовано відказав той. - Ще й тупа як пробка буваєш. Чи прикидаєшся…
- Досить вже, - стомлено промовила Магда, ховаючи десь в глибині себе образу. Вона вже збиралася розплакатися, але в сусідньому приміщенні впало щось важке.
Махаон одразу зрозумів, що довго їм тут не просидіти.
- Виходимо за десять хвилин. Стає небезпечно, до ранку можемо не досидіти.
- І як ти думаєш іти коридором, якщо там та тварюка? - прошипіла дівчина.
- Через вікно. Тут усього-то другий поверх. Тим паче, козирок практично під нами. Спустимося і йдемо. Одягайся.
Магда розгублено одягала розгрузку, плескаючи себе по кишенях, хоча й гадки не мала, що там має лежати. Чоловік одягав броню, розвантажувальний жилет і перевіряв свій автомат:
- Намагайся на вулиці не галасувати і тим паче стріляти. Там можуть бути тварюки й гірші.
Звуки за дверима стали ближчими й виразнішими. Махаон навалився на шафу плечем і посунув її сантиметрів на п'ятдесят. Кивнув Магді, мовляв, вилазь назовні.
У двері постукали. Якби Магда була вдома, у себе в квартирі, вона б без зволікання пішла відчиняти. Але тепер перед її очима спливало моторошне обличчя знову і знову. Уява і страх додавали все нові лякаючі деталі. Воно стоїть за дверима, готове накинутися на того, хто відчинить, дихає важко й часто, ніби в передчутті нової крові...
Магда виглянула у вікно. Темно. Горизонт тільки-тільки почав світлішати. Потрібно навпомацки відшукати козирок, поставити на нього ногу і не впасти під вагою рюкзака і зброї.
Вона вчепилася в підвіконня, забувши про біль у пальцях. Поки нога не торкнулася бетонного козирка, руки не розтискалися, хоч метушня в кімнаті стала набагато голоснішою.
Магда пройшлася бетонною плитою, намагаючись розгледіти внизу землю. Коли ж із кімнати пролунав постріл і моторошне ревіння, вона підбігла до краю, секунду повагалася і стрибнула.
Ноги важко встали на землю, біль піднявся від стоп до колін. Магда ледь стрималася, щоб не скрикнути, поправила на плечі свій автомат і задерла голову:
- Махаон! Стрибай! - пошепки крикнула вона, забігаючи під козирок.
Вона стояла і напружено вслухалася в тишу навколо і шум нагорі. Махаон не стрибав. Але й стрілянини більше не було чути.
Дівчина хотіла увійти в будівлю знову і пошукати напарника, але в цей момент важкі руки різко опустилися на її плечі.
- Махаон, господи, як добре, що ти... - вона повернула голову й побачила, що пальці не красиві й вузлуваті, а всі у виразках, без нігтів, неймовірно смердючі...
У горлі Магди застряг крик. Усі її нутрощі миттєво похолоділи й піднялися кудись у глотку, заважаючи нормально дихати. Біль у грудях посилився, коли руки різко потягнули її в темряву будівлі.
Дівчина відчула, як горять кінчики її пальців. Вона змахнула руками, щоб скинути руки з плечей, але в цей момент вилетіла шибка найближчого вікна.
- Махаон!!! - Магда кричала з останніх сил, смикаючи ногами по підлозі. Стенди з кресленнями та оголошеннями злітали зі стін, вікна розбивалися, а папери з письмових столів розліталися на всі боки.
Крижана рука лягла їй на горло і зімкнула пальці.
Дівчина зрозуміла, що зараз рахунок іде на секунди. Якщо вона не візьме себе в руки, то загине, просто зараз.
Вона підняла руки, розігнула занімілі пальці й заплющила очі. У голові різко заболіло, з'явився знайомий гул.
Тварюка послабила хватку і почала боязливо верещати, бризкаючи слиною. Вхідні металеві двері зірвалися з петель і полетіли до стіни, де стояло це щось.
Оглушливий удар. Двері стирчали зі стіни на дві третини, тулуб монстра лежав на них догори спиною. Ноги - десь на підлозі.
Магда тремтячими руками відшукала в кишені ліхтар і натиснула на кнопку. Пальці її не слухалися, а крім току власної крові у вухах дівчина нічого не чула. Вона побрела до сходів, щоб відшукати Махаона. Або те, що від нього залишилося.
Її жбурляло від стіни до стіни, йти по прямій було непосильним завданням, якщо не було за що вхопитися.
На вулиці світало. Сірі відблиски ледь проникали у вікна. Магда йшла темним коридором, не розуміючи, куди йде. Кров моторошно стукала у скронях, голова розколювалася від пекельного болю. Було відчуття, ніби очі вилізуть з орбіт.
Магда сповзла на підлогу, притулилася скронею до холодної стіни і зітхнула.
"Мені потрібно прийти до тями. І знайти Махаона", - вона намагалася думками перекричати шум і безлад, що коїться в її голові. Це було боляче, неприємно, гидко і занадто важко. Дівчина кілька разів подумала, що просто не зможе цього витримати.
Вона втомилася. Виявилося, щоб видерти ті двері, знадобилося набагато більше сил, ніж просто розірвати людину або тварину...
У кінці коридору з'явилася постать людини. Магда ніби прокинулася. Вона приготувалася до нової сутички з тварюками. Але людина йшла рівно, неспокійно озираючись на всі боки. Увімкнула ліхтар. І промінь швидко вихопив дівчину, що сиділа, з темряви.
- От чорт, - це був голос Махаона.
- Ти живий... - дівчина встала, чіпляючись руками за стіну. - Махаоне, чому ти не виліз із вікна?
- Тебе прикривав, дурепо, - він узяв її за лікоть і підніс до її обличчя ліхтар. - На тобі обличчя немає. Де ця тварюка?
- Там, - Магда кивнула головою в бік холу. - Ходімо звідси.
- Ти ледве на ногах стоїш.
- Це мої проблеми, ми йдемо! - прогарчала Магда і пошкандибала в бік холу.
Вона зупинилася і подивилася на його обличчя. Половина була червона від крові.
- Господи... Що з тобою сталося?
- У Зоні давно немає Господу, Магдо, - Махаон пройшов повз розполовлений труп. - Здорово ти з ним розправилася. Тепер зрозуміло, чому Крик і Кобра тебе обрали. Ти сильна.
- Це якась помилка. Я не розумію, чому все це відбувається саме зі мною. Але коли я це... - Магда переступила через повалене дерево. - Коли я це роблю, я не думаю про наслідки.
- Так, із тобою, схоже, справді, краще не сваритися, - усміхнувся Махаон, витираючи закривавлене обличчя рукавом.
- Ти цілий? - повторила запитання дівчина.
- Так, просто головою вдарився. Не розумію, чому ти переживаєш. Якщо зі мною щось трапиться, ти можеш узяти за мізки когось іншого.
Магда пропустила його вперед і стала йти за ним, розглядаючи його.
Він сильний, високий, ніколи не запитає зайвого. У нього красиві теплі руки. Він загадковий, щойно вийшов з-під контролю Моноліту. У його очах не миготить минуле, у його думках не видно й майбутнього.
- Мені не потрібен хтось інший, - сказала Магда, пробігаючи вздовж паркану повз велику хімічну аномалію.
Чоловік ішов слідом за нею, як завжди мовчки. Він тільки дивився на всі боки, намагаючись розгледіти в сизому тумані небезпеку.
- Тепер від прохідної пару сотень метрів прямо, і увійдемо в місто. Медсанчастина розташована ближче до річки, біля порту. З урахуванням того, що повз аномалії проведеш нас ти, дійдемо за годину-дві, - сказав Махаон.
Вони вийшли на зарослі вулиці міста. Трава і дерева пробивалися через товстий шар асфальту, перемагаючи цю боротьбу за життя.
Будинки стояли порожні й мертві. Магда йшла дорогою і крутила головою, намагаючись розгледіти все одразу. Махаон вказав їй на дорогу:
- Іди, прокладай нам шлях. Попереду якась чортівня.
Дівчина подивилася вперед. Простір спотворювало тремтяче повітря і відчуття озону в повітрі. Вона простягнула руку. Невидима стіна була міцна, як ніколи. Магда зробила крок уперед, і її щось сильно відштовхнуло в груди.
Магда стала шукати шлях. Махаон ішов точно за нею, прислухаючись до жалібного завивання детектора аномалій.
- Як там? Дорога є?
- Не знаю. Не пускає. Напевно, доведеться йти через магазин.
- Гаразд, веди. Я прикриваю.
Дівчина залізла через велике панорамне вікно в невеликий магазинчик. Махаон крокував позаду, періодично озираючись.
Під металевими столами і прилавками почувся шурхіт, немов хтось дрібний бігав кахельною підлогою. Махаон вийшов уперед, наставив пістолет на джерело звуку.
Нікого не було видно.
Магда вже хотіла махнути рукою й піти далі, але на ближчий до неї стіл застрибнув кіт. Він був смугастий, але колір шерсті нагадував іржавий метал. Дівчина хотіла протягнути руку до нього, але тварина повернулася до неї, показавши страшне обличчя.
Замість морди кота на Магду дивилося закривавлене людське обличчя зі спотвореними рисами. Затягнуті білясою плівкою очі шукали жертву. Ще кілька митей - і тварюка стрибне на Магду.
Оглушливий звук миттєво заповнив простір невеликого магазинчику. Від кота лишилися шматки м’яса, в металевому столі - виворочена дірка. Магда тільки і встигла, що присісти й накрити голову руками. Перевела погляд на Махаона. Той стояв з пістолетом у витягнутій руці, звівши брови на переніссі.
- То був бісів котяра. Пішли далі, на шум може що завгодно прийти.
Дівчині нічого не лишалося, тож вона пішла вздовж невидимої стіни до виходу.
Тут аномалія послабила свій вплив, і Магда змогла пробратися на інший бік будівлі.
Перед нею відкрився масив сірих сумних будівель. Місто Прип'ять, повністю покинуте. Дівчина заплющила очі. В її уяві спливли картини зі снів, коли це місце було яскравим, чистим і таким живим.
Тепер вона на шляху до розгадки своїх таємничих снів.