В школі перша половина дня минула аж надто швидко. На щастя, предмети були сьогодні не складні, математики, яку я "люблю" всім серцем - теж,
тому і хвилюватись було нічого.

Між уроками, коли у нас був ланч і більше, ніж півгодини вільного часу, ми вирішили сходити перекусити в їдальню, а далі, можливо піти десь прогулятись.

-Заєць, які плани на канікули?
- До речі, ось про це я й хотіла поговорити, - я взяла у руки тацю, - скоріше за все, ми з батьками їдемо в Україну.
- І коли ти мала мені про це сказати? На всі канікули? Як я тут сааааааам? - з виразом явного незадоволення відповів Адам, паралельно скидаючи мені на тацю практично всю їжу, що лежала попереду.
- По перше, не нервуй, і залиш в спокої їжу, - я взяла руку Адама і відтягнула її від чергової тарілки з фруктами.
- Я серйозно, ти будеш в Україні всі зимові канікули?
- Скоріше за все, що так... Але, канікули ж не вічні, правда?
- Все одно я сумуватиму, - ображено відповідає хлопець.
- Не вигадуй, було б чому. При тому є WhatsApp і Skype, я ще встигну тобі набриднути, - поки про це говорили дійшли до нашого столика.
- Я сумніваюсь. Чим ти плануєш займатись, поки будеш вдома?
- Ну, перш за все з'їздити до бабусі і дідуся, завезти подарунки, зустрітись з подругою, яку вже 3 місяці не бачила.. та і інші такі дрібниці. Після декількасекундної паузи, продовжила:
- Знаєш.. от щойно усвідомила наскільки сильно скучила за домом... А ти.. які в тебе плани?
- Нічого грандіозного, насправді. Хоча, може з батьками поїдемо на зимовий відпочинок.
- Дуже навіть непогано. А куди, ще не знаєш?
- Ніііііі, але маємо декілька варіантів.
- Ну тоді взагалі супер. Вже щось.
- І ще, ти мені скажи коли ти будеш їхати, окей? Я ж різдвяний подарунок повинен тобі віддати.
- Та ще ніби раааано. Хоча..... для тебе я теж щось маю, - підморгнувши хлопцю відповіла я.

Ми поїли і за декілька хвилин  до нас приєдналась Еммі, бо вільних столиків навколо вже практично не було. У нашій їдальні, як описується в будь-якому типовому серіалі про американську школу - навколо всі сидять по групах: тут спортсмени, там розумники, а ще далі так звана "еліта" школи. Знаєте, цих дівчат, які ходять школою по-троє і уявляють себе богинями всіх і вся. Тааааак, на жаль, і в нас такі є🤦‍♀️
- Який наступний предмет? - запитала я Адама.
- В вас англійська, а в мееенеее ... історія, здається. Але так іти не хоооочеться...
- Ну.., - я поглянула на годинник, - у нас ще є близько 10ти хвилин, можемо не поспішати.
І взагалі! Що це за "не хочу"? Потім мені доведеться тебе підтягувати, змушувати тебе вчити дати і запам'ятовувати хто з усіх тих видатних людей що зробив для історії країни... Воно мені треба?
- Тобі немає чого хвилюватись. Це ти в нас дурненька маленька, - з цими словами хлопець поплескав мене по голові, - а я разберусь.
- Зараз хтось не піде, а покульгає в клас! Не псуй мені нерви.
- Вже біжу, може хоч конспект перегляну.
- Бачу все-таки без синяка на нозі не обійдеться.
- Все, мене немаааааа, побіг. Побачимось після занять.
Хлопець цьомнув мене в щічку і зник в коридорі.

Не встигли ми з Еммі вийти з їдальні, як знову чиясь рука лягла на моє плече.
- По-моєму, ви, дівчино, дещо мені винні.
Коли я вже встигла? - стоячи все ще обличчям до Еммі, прошепотіла я.
Коли развернулась, навпроти побачила Сема. Я ж обіцяла йому подзвонити!! І нас наче як мало бути побачення. Упс..
- Привіт, - ніяково відповіла я. Як ти тут? Ти ж ніби не в нашій школі вчишся...
- Чекаю друга, зараз десь повинен підійти. Вирішив зайти сюди, взяти щось перекусити.
- Зрозуміло. І до речі, вибач, що не передзвонила. Мені дуже соромно..
- Все окей, Єво. Але приємно, що ти пам'ятаєш. Ти винна мені побачення.
- Оу, привіт.... Еммі... по-моєму, так? - хлопець перевів погляд за мою спину.
- Так, так, привіт.
- Вибач, не помітив.
- Усе гаразд.
- Я за 2 години буду вдома, напишу тобі, гаразд?
Домовились. Як ні -  я напишу сам,  - усміхнувшись відповів хлопець. Через 2 години. Я запам'ятав.
- По рукам.
Ми обмінялись з хлопцем high five, він пішов в напрямку шкільного подвір'я, а ми з Еммі на англійську.

На годиннику лише 14:17, а ми вже додому. Погода надворі занадто чудова. Падає лапатий сніг, навколо з магазинів звучить новорічна музика і стоять різдвяні декорації. Місто готується до свят, і це надзвичайно надихає.

По дорозі додому ми з Адамом зайшли по карамельний лате в кав'ярню. Взяли по великому паперовому стаканчику. Тому що, знаєте, один раз спробуєш - не зможеш зупинитись. З чим чим, а з цим  напоєм усе саме так.
Еммі, на жаль, ще мала заняття з вокалу і не змогла до нас приєднатись. До речі, ми досить добре почались спілкуватись. Я дуже змінила свою думку про неї, і тепер вона не здається мені аж такою балакучою. А навіть цікавою і приємною  дівчиною.
- Той хлопець, Сем, здається, ти з ним спілкуєшся?
- Поки що ні, але обіцяла сьогодні написати. Він досить милий. А що?
- Та нічого. Просто..
- Якщо вже почав - то продовжуй.
- Просто кажуть, що в нього кожен семестр в школі нова дівчина. І.. якщо ти будеш з ним спілкуватись..
- То що? Можна я сама буду вирішувати!?!
Мене сильно розізлило те, що сказав Адам.
- Звісно.. просто я хотів, щоб ти знала.
- Якось сама разберусь.
Я пришвидшила крок і пішла вперед.