Видалити публікацію?
Лія Гако
2023-08-03 16:58:51
Сповідь про довгий шлях письменницької самотности та настанова читачам
Думки вголос, Новини, Особисте
Бути письменником важко. Чому? Бо ти маєш пройти свою творчу путь наодинці. Звісно, тебе підтримають друзі, родичі, знайомі… Утім, здебільшого, ти сам. Особливо на початку свого шляху: твоє ім’я ще невідоме, ти не маєш достатньо читачів, і пишеш переважно… у порожнечу. І порожнеча у відповідь німує. Ти продовжуєш писати наполегливо, публікуватися, старатися над контентом — робити все, аби тебе помітили та почули, проте все ще кричиш у простір білого полотна, на якому тільки твоя тьмяна одинока фігурка і безкінечно-недосяжний горизонт мрій. І ніхто тебе не чує. Водночас, поки ти намагаєшся докричатися до публіки крізь кілометрову товщу непробивного скла, бачиш — хтось, хто почав разом із тобою або навіть пізніше, більш помітний. Краще розвивається, швидше набирає читачів. Феєрично швидко стає популярним у тій же письменницькій справі, у тому ж жанрі, що й ти. Це обурює. Засмучує. Прокидається бажання опустити руки та повністю віддатись цій досконалій журбі: “Я ніхто. Моя творчість нікому не потрібна. Я самотній”. Іноді і мене долають такі думки. Тож ні, ти не сам. Ти не самотній у своєму липкому смуткові, що, здається, заповнює кожну часточку твого тіла. Не дозволяй цим думкам здолати тебе. Хтось стає популярним швидше за тебе? То й нехай, це їхній шлях. Ти ж маєш проторувати собі власну стежку — маленькими кроками до великого успіху. І нехай на початку всі твої старання нібито будуть “у порожнечу”, нехай, ти не матимеш одразу всього, що ти задумав, і нехай все рухатиметься повільно. Але! Згадай тих людей — їх поки небагато, але це лише поки — що писали тобі хороші слова. Згадай, як вони щиро люблять твою творчість, згадай слова: “Мені подобається, як ти пишеш”. Ти потрібен цим людям. Їх мало — але їх обов’язково стане більше. Можливо, це станеться не так скоро, як тобі того хотілося б. Але це обов’язково станеться. І це буде нагорода за твоє старання. Головне — не здавайся, продовжуй писати, пиши, пиши, пиши… Розвивайся, ставай кращою версією себе. Публікуйся. Працюй. Ти потрібен. Твоя творчість — важлива. Люди тебе почують і, повір, коли до них нарешті лине твій голос — це буде найдзвінкіша, найчистіша мелодія у їхньому житті. Я вірю в тебе. Я вірю в нас обох — ми зможемо пройти крізь це разом, мій маленький самотній письменнику! Я знаю, що тобі важко. Але я також знаю — у тебе все вийде. А якщо це звернення читаєш ти, читачу, то… Підтримуй письменників, будь ласка. Пиши їм теплі слова — не бійся робити це. Кожне слово важливе. Я досі пам’ятаю всіх, хто мені писав, і досі посміхаюсь, коли згадую. Навіть якщо ці слова були сказані два роки тому. Письменникам правда потрібна САМЕ ТВОЯ підтримка, ТВОЇ слова, ТВОЇ відгуки. Ми живемо словами — викладаємо їх на папір, ділимося ними з читачами, і хочемо отримувати слова у відповідь. Це як листування: письменник надіслав читачеві листа і смиренно чекає на його відповідь. Тож підсумуймо: письменники — не здавайтесь, читачі — підтримуйте. Сподіваюсь, ця невелика сповідь вас надихнула. Всім тепла 💓 P.S. писала цей текст для довгочиту на Друкарні (https://drukarnia.com.ua/articles/spovid-pro-dovgii-shlyakh-pismennickoyi-samotnosti-ta-nastanova-chitacham-htEEu), але подумала, що комусь тут буде корисно почути ці слова!! люблю
3
122