Ces insultes
(18+)
Chaque jour, je me dis que préférerai qu'on me frappe, Plutôt que ces mots puissants qui m'échappent. Chaque je me dis que c'est bientôt terminé, Que les insultes finiront par cesser. Jalousie, haine, terreur ou inconscience, Je n'ai jamais compris ce que les poussent à détruire mon enfance. Pute, salope, crève tu sers à rien, Sans le savoir, ils signent ma fin. Chaque insulte dessine sur mon cœur, De terribles peintures. Chaque mot trace sur mon corps, De terribles blessures. Je ferme les yeux et me laisse tomber, Le vide m'engouffre sans me rattraper. Je regarde ce monde une dernière fois, Cette vie où je n'y suis pas. K.
2021-04-03 14:38:42
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
lys
Oh c'est si triste, ça me révolte que des gens fasse ça, c'est tellement... Inhumain !!! Si jamais tu veux parler, n'hésite pas à venir en mp :)❤️
Відповісти
2021-04-05 07:09:39
1
KAYSEE
@lys Oui c'est horrible... Je l'ai déjà vécu mais aujourd'hui ça va beaucoup mieux Mais merci c'est gentil :)
Відповісти
2021-04-08 10:15:31
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12329
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2334