Я прокинулась без спогадів.
Це таке мізерне відчуття.
Забула своє ім'я,
Усе, що змушувало серце битися частіше,
Усе, що стирало його в порох й надихало боротись.
Я чекала ранку, коли прокинувшись зрозумію: стало легше.
Скрізь пусто. Скрізь – це і в моїй душі.
Якщо, звісно, маю її,
Якщо, десь далеко в спогадах не згубила дорогою сюди.
Я прокинулась без спогадів.
Це обличчя чуже,
Біль далекий та невідчутний.
Усе можна почати з чистого листа, але я не пам'ятаю де закінчила,
Усе можна створити, але відчуваю, що щось зруйнувала.
Чого хотіла?
Чого найдужче бажала?
Мабуть, коритись долі не могла?
Мабуть, під її стріли запросто лягла?
Заново мушу вчитись любити:
Дощ, пожовкле листя, гарячий чай,
Чи, можливо, запах покосів, зоряну ніч та...
Можливо мені кортіло забути когось?
Я прокинулась без спогадів...
Це був лиш нічний жах.
31.07.2019