СОЦ.
box
пишіть у соц.мережах,пишіть у СМС наступить той момент, що голос пропаде. не буде радості дітей, за святковими столами, лиш освічені обличчя у кремешній темноті. не буде тут рядочків, що зливаються у римі і не буде тут брехні, що ллється з вуст. найлегше написати " у мене все окей" і маску ту одіти, обманювать себе ми привикли до брехні, ми привикли до погроз у "ВК" ми всі стабільно заходимо щодень інтернет - то штука добра, але ми є ідіоти ми не хочемо інфи, лиш смішних картинок вдосталь. та й можливо не Усі, є окремі, ті, що знають: є життя і не в інеті, тільки мало є таких. бо модно зараз так, зробив один - повторять всі і челенджі оті до добра не приведуть. я такий же ідіот, і нічого з цим не пороблю але знаю я лиш те, що оправитись не пізно і у всіх є шанс на те, щоби виключить девайс та на вулицю піти і зробити добре діло, абож просто погуляти із друзями своїми.
2018-05-10 10:05:05
1
0
Інші поети
Nika_Antonni
@Nika_Antonni
Łahodnaja
@SomeMilkWithCoffee
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4612
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12242