Видалити публікацію?
Блакитноока
2021-01-22 18:45:01
Думки вголос, Різне, Особисте
Роздуми 💔 Він завжди допомагав мені. Коли було потрібно, одразу підставляв своє плече. Я тільки телефонувала, а він - уже поряд. Не знаю чому, але довіра між нами з'явилася ще в той момент, коли вперше побачилися. Його очі, відблиск яких, допомагав мені. Я дивилася у блакить та розуміла, що зможу. Сили з'являлись самі собою. Немов якась магія. Але, коли була поряд з ним, то все здавалося занадто легким. Ми познайомились давно. У час, коли зайшло за хмари сонце. Він підійшов здалеку та усміхнувся. Спілкувались ледь не кожного дня. Розмови по телефону, листування в месенджері чи зустріч. Тільки з'явилась вільна хвилина, ми щось обговорювали. Такого цікавого співрозмовника, як він, я ще ніколи не зустрічала. Чіткі обриси обличчя, світле волосся та широкі плечі. Хіба не ідеал? Коли він був поруч, я відчувала, що може захистити від лихої сили. Розповідаючи йому про його переваги, він завжди усміхався. Ніколи нічого серйозно не сприймав. А інколи говорив, що це все дурниці . Раптово наше спілкування припинилось. Він зателефонував та пояснив все тим, що більше так не може. От тоді я й потрапила у глухий кут. Не знала, що робити далі. Без нього було сумно, навіть сонечко так яскраво не світило, як поряд з ним. Довго не розуміла, що з ним трапилось. Що не так у нашій дружбі? Мене дратувало все навколо. І небо, адже блакить його не подобалась. І люди, які занадто щиро посміхалися. У той роковий день падав дощ. Лив, немов з відра. Плакав, як ія... Пари закінчились, розкривши парасолю, попрямувала додому. А він стояв, перед входом у мою квартиру. Так щиро усміхався, а у руках - улюблені троянди. Я помітила дивне вагання у його очах. Щось трапилось? Я неквапливим кроком підійшла до нього, вдихнула такий вже рідний аромат. А тоді накинулася з поцілунком. Друзі? Напевне, ні.
6
104