Дівчина-мова
Колись дуже давно,
Коли люд знав лише тільки жести,
Народилось воно -
Диво з див, що нам зміг світ принести.
Народилася та,
Котру мовою всі називали
І не схожа вона
На усіх, з ким життя проживала.
Вона мала талант,
В слово звуки швиденько складала,
Всім у світі речам
Вона назви так вдало давала
І жила в самоті,
Бо її чомусь всі уникали,
Навіть рідні батьки
Кепкували, хвалили замало.
Було сумно тоді,
Але дівчина справу робила
І на жести лише
Говорила словами красиво.
Ішов час і зросла
Дівчинонька, а мова із нею,
Розквітала вона,
Бо була тепер мовою тею.
Зажили всі слова
Навіть в реченнях, навіть піснями.
Так раділа душа,
Бо усі говорили словами.
І дорослі також,
Через сумнів, зневіру і спрагу,
Приєднались до всіх.
Тепер люд спілкувався віршами.
Саме так почалось,
Саме так народилася мова.
Своя в кожних устах
Задзвеніла, мов пісня ранкова.
Нею плакали всі,
Нею вперше в коханні зізнались,
Нею в темні часи
За свободу народи здіймались.
Нею мати дитя
Колисковою ніжно вкривала,
Нею правда свята
Крізь століття безстрашно лунала.
І хоч час проминав,
І мінялися долі та люди,
Мову кожен, хто мав,
Ніс у серці крізь бурі усюди.
Бо допоки живе
Хоч одне незабутнєє слово,
Доти світ не згаса,
Доти вічно співатиме мова.
Зережімо її — не зі страху, не через закони.
Бо втрачаючи мову, втрачаємо власні долоні,
Що тримали колись нашу пам'ять, коріння і крила.
Адже мова... вона нас людьми на землі народила.
Коли люд знав лише тільки жести,
Народилось воно -
Диво з див, що нам зміг світ принести.
Народилася та,
Котру мовою всі називали
І не схожа вона
На усіх, з ким життя проживала.
Вона мала талант,
В слово звуки швиденько складала,
Всім у світі речам
Вона назви так вдало давала
І жила в самоті,
Бо її чомусь всі уникали,
Навіть рідні батьки
Кепкували, хвалили замало.
Було сумно тоді,
Але дівчина справу робила
І на жести лише
Говорила словами красиво.
Ішов час і зросла
Дівчинонька, а мова із нею,
Розквітала вона,
Бо була тепер мовою тею.
Зажили всі слова
Навіть в реченнях, навіть піснями.
Так раділа душа,
Бо усі говорили словами.
І дорослі також,
Через сумнів, зневіру і спрагу,
Приєднались до всіх.
Тепер люд спілкувався віршами.
Саме так почалось,
Саме так народилася мова.
Своя в кожних устах
Задзвеніла, мов пісня ранкова.
Нею плакали всі,
Нею вперше в коханні зізнались,
Нею в темні часи
За свободу народи здіймались.
Нею мати дитя
Колисковою ніжно вкривала,
Нею правда свята
Крізь століття безстрашно лунала.
І хоч час проминав,
І мінялися долі та люди,
Мову кожен, хто мав,
Ніс у серці крізь бурі усюди.
Бо допоки живе
Хоч одне незабутнєє слово,
Доти світ не згаса,
Доти вічно співатиме мова.
Зережімо її — не зі страху, не через закони.
Бо втрачаючи мову, втрачаємо власні долоні,
Що тримали колись нашу пам'ять, коріння і крила.
Адже мова... вона нас людьми на землі народила.
Коментарі