Пам'ятаю

Андрій Савенко

Ще рідну мову пом'ятаю, Писати нею рідко став, Пишу російською, соромлюсь, Бо свою рідну проміняв… Цей вірш навмисно написав я, Щоб кожен з вас запам'ятав... Я в Україні народився, Я перше слово там сказав… Мій перший крок був в Україні, Я вперше там перемагав, Навчався падати, вставати, І навіть вперше покохав… Здобути зміг на Батьківщині, Все те найкраще що в мені… Стійкий характер, волі силу, Хоробрість, гідність що в душі... Блакитні очі що вродливі, Душу романтика здобув, А також серце те що б'ється в грудях, Воно заховане навмисно від всіх.. Воно наповнене любов'ю, Добром а також співчуттям… Людиною мене воно зробило, Тепер нагадує воно мені про це щодня… І те що вже роки не був я в Україні Від цього гіршою людиною не став… Я всеж той самий, романтик-українець, І це моє найбільше здобуття... За все що зміг я написати щіро, Я вдячний Богу, Він Зберіг, Повірив... Я вдячний Матері за дещо неймовірне, За подароване життя, воно безцінне… А також вдячний завжди буду Батьківщині… Адже я вперше світ побачив, Саме в Україні... А Савенко

2022-01-10 10:33:02

Інші категорії

Привітання Гумористичні Любовні Поеми Пейзажні Історичні

Інші поети

Victoria Zhyliak

@ZhyVi

Zinzee Noel

@undiscoveredflower

Ференіка Грушецька

@grushetska

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

1647

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1127