ГЛАВА 1. Пробудження
– Привіт усім! Мене звати Емілія. Я проводжу власні журналістські розслідування, а також розповідаю про справді існуючих злочинців. Сьогодні ми поговоримо про Лорентіно Фаретті. Посилання на всі первинні джерела, як завжди, будуть у описі до відео. Починаємо! – говорила на камеру 25-ти річна невисока струнка шатенка з янтарними очима.
Емілія Вишневська закінчила факультет журналістики і просто обожнювала свою професію. Вона копирсалася в таємницях минулого, вивчала криміналістику і навіть іноді працювала з поліцією. Жила сама у величезному чотирьохкімнатному будинку, який знаходився на околиці маленького містечка. Все, що у неї було, – це улюблена роботою. Ніяких хлопців. Із друзів тільки Платон Юстовський, місцевий слідчий, з яким вона познайомилася завдяки роботі. Емі одразу проникнулася до нього глибокою симпатією, але Платон сприйняв її лише як подругу.
Теплий квітневий вечір повільно перетікав у ніч. Дівчина лежала у своєму м’якому ліжку. На роботу завтра вранці не потрібно – у Емілії вільний графік – і тому вона захопилася переглядом свіжого фільму про італійську мафію. Вона любила подивитися щось цікаве перед сном, сподіваючись, що їй обов'язково насниться щось дивовижне. Щось таке, чого не могло статися в її нудному житті, та про що вона ніколи не писала.
Ніч накрила землю оксамитовою завісою, прикрашеною сяючими зірками. Повернувшись стандартно на правий бік, дівчина поринула у сон.
...
Вона прокинулася пізно вранці наступного дня, піднялася з ліжка, відкрила вікно і вдихнула свіже весняне повітря. На вулиці була хмарною, волого та холодно. Погода різко зіпсувалася. Все навколо виглядало, як завжди. Але всередині у дівчини було дивне відчуття «неправильності».
Емі помітила, що потерті фотографії, що визирали із розміщеної на полиці книги Агнеси Кросман. Підійшла ближче, щоб все уважно роздивитися, і дістала знімки з пожовтілих сторінок улюбленого детектива. На них була зображена вона разом зі своїм...
– Чоловіком? – здивувалася Емілія. – Але як це можливо?
Дівчина сіла на ліжко і відклала фотографії в бік. Заплющивши очі, вона занурилась у спогади.
Владислав Капонов, якого всі називали просто Владом, був першою шкільною любов'ю Емілії. Молоді люди були палко закохані, наскільки це можливо в такому юному віці. Але після закінчення школи дівчина зрозуміла, що «виросла» з цих стосунків. Її чекало велике місто і навчання у престижному університеті. Емілія, звичайно, була важко переживала цей момент і тривалий час не могла забути Влада. Та коли їй це вдалося, вона відчула себе вільною і щасливою. З того часу колишні закохані більше не бачилися.
Блукаючи закутками своєї пам’яті, дівчина не помітила, як до кімнати увійшов її чоловік: 28-ми річний темноволосий, чорноокий хлопець середнього зросту та спортивної статури.
– Доброго ранку, дружина! – підійшовши ближче, він поцілував Емі в лоб і сів біля неї на ліжко. – Як ти почуваєшся?
– Влад! – вона, мабуть, швидко хотіла щось сказати, але в останній момент зупинилася. – Чому я нічого не пам’ятаю з нашого сімейного життя?
– Ти дивилися фотографії ... – Капонов узяв фотографії і поклав їх назад у книгу. – Це тебе засмутило.
– Чому ти говориш так, наче сталося щось погане? – Емілія зазирнула Владу в очі.
– Так і є! – її чоловік піднявся з ліжка і поставив книгу на полицю. – Два місяці тому ти потрапила в аварію і втратила пам’ять.
– Ось як... – вона замислилася. – А ми живемо в моєму домі?
– Мені довелося продати свій, щоб оплатити тобі лікування.
– Тепер зрозуміло... – дівчина мовчки задивилася на білу стіну.
«Все це якась нісенітниця! Щось тут не так, це все неправильно... – думала Емі. – Я взагалі не знаю себе, чи це зовсім не я».
Не втрачаючи ду́мки, дівчина різко схопилася з ліжка, взяла зі столу ключі з брелоком, на якому був зображений автомобіль, і попрямувала до виходу.
– Мила, куди ти?
– Я згадала, що сьогодні збиралася поїхати до маркету за продуктами. Хочу приготувати дещо особливе.
– Звичайно, їдь. А мені за півгодини треба в офіс.
– Ти випадково знаєш, куди я поклала свої права?
«Чи маю я права? – подумала дівчина. – Не знаю, нічого не пам’ятаю».
– Емілія, але ти не сідаєш за кермо після тієї аварії. Давид відвезе тебе.
– Давид? – запитала вона не без подиву.
– Так, твій особистий водій.
«У мене була машина? – продовжувала думати Емілія. – Це схоже на сон уві сні: коли ти думаєш, що прокидаєшся, і все відбувається насправді, але це досі сон». На її обличчі виражалася незрозуміла емоція.
Влад вийшов з кімнати, а Емілія залишилася наодинці з собою. Вона перевдягнулася, умилася, почистила зуби і зробила легку зачіску.
З сумкою на плечі і пальто в руках дівчина вийшла у двір. За воротами на неї вже чекав раритетний автомобіль з особистим водієм, який був більше схожий на охоронця. Його очі невідривно спостерігали за кожним її кроком. Емі відчувала, що цей погляд є проникливим, але не знала, що ховається за ним.
Дівчина сіла на заднє сидіння автомобіля і застебнула пасок безпеки.
– Куди їдемо? – як робот, запитав Давид.
– У маркет. – тихо сказала Емі.
Вона заплющила очі, намагаючись зібрати свої думки, але внутрішнє хвилювання не відступало. І це відчуття, що насправді вона не у безпеці, і що її оточують не ті люди, якими вони здаються.
Після того, як дівчина купила всі необхідні продукти, Давид допоміг віднести їх до машини. Був полудень. На вулиці моросив дощ. Автомобіль під'їхав до двору. Водій вийшов, щоб відкрити ворота. До нього наблизився дивно одягнений незнайомець. Емілія залишилася сидіти в машині, розглядаючи сліди від крапель на вікні, коли її телефон раптово загудів. Номер на екрані був незнайомий, і дівчина з обережністю відповіла на дзвінок.
– Ти пам’ятаєш, мене Емі? – прозвучав голос, який вона не пам’ятала, але який був настільки знайомим, що пробуджував спогади.
– Платон... – сказала вона так, ніби кликала не його, а себе. – Ти...
– Я знаю, що ти знову все забула. У нас є час, поки моя людина відволікає твого охоронця. Ми з тобою не закінчили. Ти повинна зрозуміти, що відбувається, до того, як стане занадто пізно.
Дівчина завмерла, відчуваючи, як серце пропускає удар. Платон говорив так, ніби знав її душу. Ніби він міг бачити всі її думки, переживання, навіть якщо вона не могла висловити їх словами. Але вона не зрозуміла, чому він так говорить, і чому, коли він вимовив її ім'я, у його голосі звучала важкість.
– Я слухаю.
– Ти були журналістом, працювала під прикриттям. Збирала дані на злочинну організацію. Тебе викрали, коли ти майже дібралася до правди. Вони стежать за тобою. Перевір свої речі, в них може бути прослуховування. Не показуй, що все знаєш. І нікому не довіряй. Особливо Владу.
– Господи! – вигукнула вона, не стримуючи сльози, що з’явилися на її очах. – Я починаю згадувати...
«Поспіши!» – почулося у трубці, після чого дзвінок завершився.
Емілія сиділа приголомшена, не знаючи, що робити. Вона відчула, що її серце почало битися швидше. І не тільки від страху. Всередині неї було відчуття, що щось набагато більше, ніж просто втрачені спогади, тягнуть її до Платона.
Коли Давид повернувся і відчинив для неї двері, Емілія різко вистрибнула з машини і побігла в будинок.
«Дякувати Богу, Влад ще не повернувся!» – зраділа дівчина, не побачивши слідів його присутності. Поставила сумку на підвіконня і, скинувши пальто, швидко пішла до своєї кімнати. Вона почала оглядати всі свої речі, шукаючи пристрій прослуховування. У лампі був крихітний передавач. Емілія витягнула його і розбила об підлогу, а потім взяла телефон і видалила дзвінок Платона.
Відразу після цього у будинку почулися гучні кроки та чоловічі голоси. Дівчина перевдягнулася і, намагаючись вдавати спокій, пішла на звук. Влад сидів на дивані у вітальні, а в кріслі навпроти бородатий чоловіка сорока років. Емілія тихо увійшла до кімнати.
– Добрий вечір! – привіталася вона.
– Добрий вечір! – сказав підозрілий чоловік. – У вас все добре? Виглядати стурбованою.
– Все добре. Я просто… трохи втомився. – збрехала Емі.
– Моя кохана дружина! - Влад встав і пішов до неї. – Як твоя поїдка у маркет? Ти все купили?
– Так, тільки не встигла приготувати. Ти сьогодні повернувся дуже рано.
– У мене з’явилися деякі справи з моїм вірним помічником Альбертом. Поки ми займаємось ними, ти встигнеш приготувати.
Емілія старанно намагалася приховати страх, але під сукнею у неї тремтіли коліна.
– А твій попліч... помічник залишиться на вечерю?
– Так, я залишусь. – впевнено сказав чоловік
– Чудово, тоді я піду на кухню.
Емі натягнула посмішку і зникла за дверима. Влад повернувся до Альберта, який, закинувши ногу на ногу, курив сигару.
– Ти думаєш, вона все пригадала? – запитав Капонов.
– Або пригадала, або їй хтось розказав. – пробурмотів Альберт, повільно випускаючи дим.
– Тоді ти знаєш, що робити.
Чоловік загасив сигару, дістав пістолет і попрямував на кухню.
Емілія стояла біля плити, намагаючись зосередитися на приготуванні їжі, коли до її спини під ребром доторкнулося щось тверде і холодне. У відображенні дзеркальної поверхні шафи вона побачила обличчя Альберта.
– Ви хочете мене вбити?
– Ні. Лише трохи виправити твої спогади.
– Я знаю, що ви злочинці... – сказала Емі, і її губи затремтіли.
– Так, мила, – Альберт підштовхнув дівчину у бік обіднього столу. – Сядь!
Емілію затрясло від страху. Чоловік прибрав від неї зброю. Вона сіла на стілець біля стіни, Альберт сів навпроти, тримаючи в руках пістолет.
– І що буде далі? – нерішуче спитала Емі.
– Те, що завжди відбувається.
– Я не розумію... – вона міцно вчепилася обома руками за сидіння. – Для чого я вам потрібна?
– Особисто мені – ні для чого. Якби я міг, то давно би позбувся тебе. Але Влад... Ти потрібна йому для однієї важливої справи. І, можливо, не тільки. Але для цього необхідно, щоб ти все забула.
Альберт підвівся з стільця, підійшов до Емілії і провів рукою по її обличчю. Вона, не приховуючи відрази, різко відвернулася.
– Будь ласка, не торкайтеся мене!
– ВСТАВАЙ! – крикнув чоловік.
Вона нервово підскочила з місця. У цей момент Альберт взяв з кишені якийсь пристрій і направив його до Емі. Спрацював яскравий спалах. Дівчина відчула запаморочення, у неї потемніло в очах. Чоловік щось тихо прошепотів їй на вухо. Після цього Емілія без свідомості впала на підлогу.
Емілія Вишневська закінчила факультет журналістики і просто обожнювала свою професію. Вона копирсалася в таємницях минулого, вивчала криміналістику і навіть іноді працювала з поліцією. Жила сама у величезному чотирьохкімнатному будинку, який знаходився на околиці маленького містечка. Все, що у неї було, – це улюблена роботою. Ніяких хлопців. Із друзів тільки Платон Юстовський, місцевий слідчий, з яким вона познайомилася завдяки роботі. Емі одразу проникнулася до нього глибокою симпатією, але Платон сприйняв її лише як подругу.
Теплий квітневий вечір повільно перетікав у ніч. Дівчина лежала у своєму м’якому ліжку. На роботу завтра вранці не потрібно – у Емілії вільний графік – і тому вона захопилася переглядом свіжого фільму про італійську мафію. Вона любила подивитися щось цікаве перед сном, сподіваючись, що їй обов'язково насниться щось дивовижне. Щось таке, чого не могло статися в її нудному житті, та про що вона ніколи не писала.
Ніч накрила землю оксамитовою завісою, прикрашеною сяючими зірками. Повернувшись стандартно на правий бік, дівчина поринула у сон.
...
Вона прокинулася пізно вранці наступного дня, піднялася з ліжка, відкрила вікно і вдихнула свіже весняне повітря. На вулиці була хмарною, волого та холодно. Погода різко зіпсувалася. Все навколо виглядало, як завжди. Але всередині у дівчини було дивне відчуття «неправильності».
Емі помітила, що потерті фотографії, що визирали із розміщеної на полиці книги Агнеси Кросман. Підійшла ближче, щоб все уважно роздивитися, і дістала знімки з пожовтілих сторінок улюбленого детектива. На них була зображена вона разом зі своїм...
– Чоловіком? – здивувалася Емілія. – Але як це можливо?
Дівчина сіла на ліжко і відклала фотографії в бік. Заплющивши очі, вона занурилась у спогади.
Владислав Капонов, якого всі називали просто Владом, був першою шкільною любов'ю Емілії. Молоді люди були палко закохані, наскільки це можливо в такому юному віці. Але після закінчення школи дівчина зрозуміла, що «виросла» з цих стосунків. Її чекало велике місто і навчання у престижному університеті. Емілія, звичайно, була важко переживала цей момент і тривалий час не могла забути Влада. Та коли їй це вдалося, вона відчула себе вільною і щасливою. З того часу колишні закохані більше не бачилися.
Блукаючи закутками своєї пам’яті, дівчина не помітила, як до кімнати увійшов її чоловік: 28-ми річний темноволосий, чорноокий хлопець середнього зросту та спортивної статури.
– Доброго ранку, дружина! – підійшовши ближче, він поцілував Емі в лоб і сів біля неї на ліжко. – Як ти почуваєшся?
– Влад! – вона, мабуть, швидко хотіла щось сказати, але в останній момент зупинилася. – Чому я нічого не пам’ятаю з нашого сімейного життя?
– Ти дивилися фотографії ... – Капонов узяв фотографії і поклав їх назад у книгу. – Це тебе засмутило.
– Чому ти говориш так, наче сталося щось погане? – Емілія зазирнула Владу в очі.
– Так і є! – її чоловік піднявся з ліжка і поставив книгу на полицю. – Два місяці тому ти потрапила в аварію і втратила пам’ять.
– Ось як... – вона замислилася. – А ми живемо в моєму домі?
– Мені довелося продати свій, щоб оплатити тобі лікування.
– Тепер зрозуміло... – дівчина мовчки задивилася на білу стіну.
«Все це якась нісенітниця! Щось тут не так, це все неправильно... – думала Емі. – Я взагалі не знаю себе, чи це зовсім не я».
Не втрачаючи ду́мки, дівчина різко схопилася з ліжка, взяла зі столу ключі з брелоком, на якому був зображений автомобіль, і попрямувала до виходу.
– Мила, куди ти?
– Я згадала, що сьогодні збиралася поїхати до маркету за продуктами. Хочу приготувати дещо особливе.
– Звичайно, їдь. А мені за півгодини треба в офіс.
– Ти випадково знаєш, куди я поклала свої права?
«Чи маю я права? – подумала дівчина. – Не знаю, нічого не пам’ятаю».
– Емілія, але ти не сідаєш за кермо після тієї аварії. Давид відвезе тебе.
– Давид? – запитала вона не без подиву.
– Так, твій особистий водій.
«У мене була машина? – продовжувала думати Емілія. – Це схоже на сон уві сні: коли ти думаєш, що прокидаєшся, і все відбувається насправді, але це досі сон». На її обличчі виражалася незрозуміла емоція.
Влад вийшов з кімнати, а Емілія залишилася наодинці з собою. Вона перевдягнулася, умилася, почистила зуби і зробила легку зачіску.
З сумкою на плечі і пальто в руках дівчина вийшла у двір. За воротами на неї вже чекав раритетний автомобіль з особистим водієм, який був більше схожий на охоронця. Його очі невідривно спостерігали за кожним її кроком. Емі відчувала, що цей погляд є проникливим, але не знала, що ховається за ним.
Дівчина сіла на заднє сидіння автомобіля і застебнула пасок безпеки.
– Куди їдемо? – як робот, запитав Давид.
– У маркет. – тихо сказала Емі.
Вона заплющила очі, намагаючись зібрати свої думки, але внутрішнє хвилювання не відступало. І це відчуття, що насправді вона не у безпеці, і що її оточують не ті люди, якими вони здаються.
Після того, як дівчина купила всі необхідні продукти, Давид допоміг віднести їх до машини. Був полудень. На вулиці моросив дощ. Автомобіль під'їхав до двору. Водій вийшов, щоб відкрити ворота. До нього наблизився дивно одягнений незнайомець. Емілія залишилася сидіти в машині, розглядаючи сліди від крапель на вікні, коли її телефон раптово загудів. Номер на екрані був незнайомий, і дівчина з обережністю відповіла на дзвінок.
– Ти пам’ятаєш, мене Емі? – прозвучав голос, який вона не пам’ятала, але який був настільки знайомим, що пробуджував спогади.
– Платон... – сказала вона так, ніби кликала не його, а себе. – Ти...
– Я знаю, що ти знову все забула. У нас є час, поки моя людина відволікає твого охоронця. Ми з тобою не закінчили. Ти повинна зрозуміти, що відбувається, до того, як стане занадто пізно.
Дівчина завмерла, відчуваючи, як серце пропускає удар. Платон говорив так, ніби знав її душу. Ніби він міг бачити всі її думки, переживання, навіть якщо вона не могла висловити їх словами. Але вона не зрозуміла, чому він так говорить, і чому, коли він вимовив її ім'я, у його голосі звучала важкість.
– Я слухаю.
– Ти були журналістом, працювала під прикриттям. Збирала дані на злочинну організацію. Тебе викрали, коли ти майже дібралася до правди. Вони стежать за тобою. Перевір свої речі, в них може бути прослуховування. Не показуй, що все знаєш. І нікому не довіряй. Особливо Владу.
– Господи! – вигукнула вона, не стримуючи сльози, що з’явилися на її очах. – Я починаю згадувати...
«Поспіши!» – почулося у трубці, після чого дзвінок завершився.
Емілія сиділа приголомшена, не знаючи, що робити. Вона відчула, що її серце почало битися швидше. І не тільки від страху. Всередині неї було відчуття, що щось набагато більше, ніж просто втрачені спогади, тягнуть її до Платона.
Коли Давид повернувся і відчинив для неї двері, Емілія різко вистрибнула з машини і побігла в будинок.
«Дякувати Богу, Влад ще не повернувся!» – зраділа дівчина, не побачивши слідів його присутності. Поставила сумку на підвіконня і, скинувши пальто, швидко пішла до своєї кімнати. Вона почала оглядати всі свої речі, шукаючи пристрій прослуховування. У лампі був крихітний передавач. Емілія витягнула його і розбила об підлогу, а потім взяла телефон і видалила дзвінок Платона.
Відразу після цього у будинку почулися гучні кроки та чоловічі голоси. Дівчина перевдягнулася і, намагаючись вдавати спокій, пішла на звук. Влад сидів на дивані у вітальні, а в кріслі навпроти бородатий чоловіка сорока років. Емілія тихо увійшла до кімнати.
– Добрий вечір! – привіталася вона.
– Добрий вечір! – сказав підозрілий чоловік. – У вас все добре? Виглядати стурбованою.
– Все добре. Я просто… трохи втомився. – збрехала Емі.
– Моя кохана дружина! - Влад встав і пішов до неї. – Як твоя поїдка у маркет? Ти все купили?
– Так, тільки не встигла приготувати. Ти сьогодні повернувся дуже рано.
– У мене з’явилися деякі справи з моїм вірним помічником Альбертом. Поки ми займаємось ними, ти встигнеш приготувати.
Емілія старанно намагалася приховати страх, але під сукнею у неї тремтіли коліна.
– А твій попліч... помічник залишиться на вечерю?
– Так, я залишусь. – впевнено сказав чоловік
– Чудово, тоді я піду на кухню.
Емі натягнула посмішку і зникла за дверима. Влад повернувся до Альберта, який, закинувши ногу на ногу, курив сигару.
– Ти думаєш, вона все пригадала? – запитав Капонов.
– Або пригадала, або їй хтось розказав. – пробурмотів Альберт, повільно випускаючи дим.
– Тоді ти знаєш, що робити.
Чоловік загасив сигару, дістав пістолет і попрямував на кухню.
Емілія стояла біля плити, намагаючись зосередитися на приготуванні їжі, коли до її спини під ребром доторкнулося щось тверде і холодне. У відображенні дзеркальної поверхні шафи вона побачила обличчя Альберта.
– Ви хочете мене вбити?
– Ні. Лише трохи виправити твої спогади.
– Я знаю, що ви злочинці... – сказала Емі, і її губи затремтіли.
– Так, мила, – Альберт підштовхнув дівчину у бік обіднього столу. – Сядь!
Емілію затрясло від страху. Чоловік прибрав від неї зброю. Вона сіла на стілець біля стіни, Альберт сів навпроти, тримаючи в руках пістолет.
– І що буде далі? – нерішуче спитала Емі.
– Те, що завжди відбувається.
– Я не розумію... – вона міцно вчепилася обома руками за сидіння. – Для чого я вам потрібна?
– Особисто мені – ні для чого. Якби я міг, то давно би позбувся тебе. Але Влад... Ти потрібна йому для однієї важливої справи. І, можливо, не тільки. Але для цього необхідно, щоб ти все забула.
Альберт підвівся з стільця, підійшов до Емілії і провів рукою по її обличчю. Вона, не приховуючи відрази, різко відвернулася.
– Будь ласка, не торкайтеся мене!
– ВСТАВАЙ! – крикнув чоловік.
Вона нервово підскочила з місця. У цей момент Альберт взяв з кишені якийсь пристрій і направив його до Емі. Спрацював яскравий спалах. Дівчина відчула запаморочення, у неї потемніло в очах. Чоловік щось тихо прошепотів їй на вухо. Після цього Емілія без свідомості впала на підлогу.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(3)
ГЛАВА 1. Пробудження
Согласна с предыдущим комментарием что немного все странно, но это же сон, а во сне возможно всё, так что это вполне нормально) довольно интересно, жду продолжения, удачи 😘
Відповісти
2019-04-06 11:48:45
Подобається
ГЛАВА 1. Пробудження
Необычно, сразу такой вихрь событий, а в целом очень хорошо...
Відповісти
2019-04-20 19:24:55
Подобається