Розділ 7
Я з подивом дивилася на величезного білого вовка і я впізнала у ньому того, кого я бачила щоразу, коли приходила на ту полонину вночі щоб подивитися на зорі та хоч на хвилинку відпочити від набридлих батьків. Вони стають просто нестерпними, коли розмова заходить про виховання дітей. Вічний контроль, те не роби, туди не ходи, з тими не спілкуйся. Мені це набридло ще в 13, і саме в те й день я вперше побачила свого теперішнього білого та волохатого друга. Тринадцяте день народження закінчилось знайомством з ним. Я, звісно, не шкодую, але тоді я дуже злякалась хижого звіра, але чомусь для мене його погляд став таким знайомим, що я просто не могла дозволити собі боятися його. Тож тоді мені просто захотілося побути на самоті, але вовк не дозволив цього. Ця нагла морда сіла поруч, поклала свою голову мені на ноги та разом зі мною дивилася на зорі. Зараз я дивлюся на нього і до мене в думки пролітають його слова:
«Сідай мені на спину», тож я не вагаючись сіла і через якусь мить ми опинилися у моїй кімнаті, а тут зайшла мама… ну все бувай гарний настрій. Як тільки мама зайшла, вовк швидко гайнув під ліжко
- Ну і де тебе носило?
- В бібліотеці була.
- Досить вже туди ходити. З цього дня я забороняю тобі читати, а то тільки те й знаєш, що просиджувати години над книжкою.
Сказати, що я була засмучена, нічого не сказати.
- Ну і зла у тебе мама.
-Вона мені не рідна.
- Тепер я розумію тебе, Лі. Тобі і справді не легко тут уживається. Але я мушу іти, але ти не забувай про мене.
- Почекай,Кар, я хочу подякувати тобі і…,--- але я не встигла доказати, як він зник. І цікаво ж мені про що саме він подумав.
«Сідай мені на спину», тож я не вагаючись сіла і через якусь мить ми опинилися у моїй кімнаті, а тут зайшла мама… ну все бувай гарний настрій. Як тільки мама зайшла, вовк швидко гайнув під ліжко
- Ну і де тебе носило?
- В бібліотеці була.
- Досить вже туди ходити. З цього дня я забороняю тобі читати, а то тільки те й знаєш, що просиджувати години над книжкою.
Сказати, що я була засмучена, нічого не сказати.
- Ну і зла у тебе мама.
-Вона мені не рідна.
- Тепер я розумію тебе, Лі. Тобі і справді не легко тут уживається. Але я мушу іти, але ти не забувай про мене.
- Почекай,Кар, я хочу подякувати тобі і…,--- але я не встигла доказати, як він зник. І цікаво ж мені про що саме він подумав.
Коментарі