Горить і шматує в середині

Aleksandr Bilogura

Горю , горю, Чорт забирай, палаю. Душа летить Куди ? Не знаю ... Вогонь крізь груди вже шкварчить... Чому , чому воно болить ? Те серце прокляте моє. Невже любові лезо Пізнає ? Воно є гостре, із зубами, Що дико плоть мою рубає Шматує , Рве, Перевертає, Нема спокою мені... Мов лебідь в клітці загниває Мій розум крижаний, Що так мене усі беріг роки. Метелики в животі ? О ні , то справжні ,кляті упирі Що вп'ялись в душу Сердце груди рвуть Кістки ламають... Я спать не можу, Бо сам ті рани розгризать Допомагаю...

2020-07-12 21:06:06

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Яна Войвич

Дуже чуттєво! Пройнялась до глибини душі!

Відповісти

2020-09-06 13:28:12

Aleksandr Bilogura

@Яна Войвич дякую )

Відповісти

2020-11-17 20:58:51

Подобається

Інші вірші поета

Я усмішку приклею Бездарний куплет Дівчина із місяця Я жертва чи мисливець ?

Інші поети

Jasmine

@JasmineSalvatore

Kira Snow

@FallingSnow119

NieMi

@NieMi

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

2434

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12393