"Карле, Карле" – крізь сон почув юнак. Вставши, протерши очі, визирнув із палатки.
— Нарешті, думала не догукаюся, – мовила Еліс.
— Що сталося? Щось термінове? – мляво відповів Карл.
— Так, вдягайся, нас кличе фея.
— Добре, зачекай.– Повертаючись в палатку мовив Карл.
Швидко зібравшись, він вийшов, Еліс стояла біля своєї палатки, яка була поряд.
— Швидко зібрався, я думала ще годину тебе чекатиму, – підколола Еліс.
— Ха, ха, ха, – саркастично мовив Карл, –до речі, де ми?
— Не знаю, нам не казали.
— Ви там ще довго? – гукнув Гілл.
Зайшовши в середину, де окрім ради був ще й Фелікс, вони отримали завдання.
— Але навіщо все так ускладнювати. Чи ви не можете самі виявити хто світлий, а хто темний? – запитав Карл.
— Справа в тому, що я майже цілодобово утримую два щити, це забирає 70% моєї сили, тому я не хочу ризикувати, і решту сил зберігаю, – відповіла Фея.
— Вибачте...
— Не вибачайся, ти ж не знав, – спокійно відповіла та.
— Вибачте, але здається, нам не потрібно витрачати сили, – невпевнено мовив Фелікс.
— Продовжуй, – схвально мовила Сова.
— У мене є чарівний корінь, якщо його дати в руки поганій людині він чорніє й зсихається, а в руках щирої, доброї  - світиться.
— Задум хороший, але Еліс має все-таки прокрутити гілку часу, щоб порівняти енергію, але повільно, – мовила Фея.
— Добре, я спробую.
— Дмитре, зайдіть сюди, – суворо наказав Гілл.
Дівчина повільно наводила кола навпроти хлопця, в той час як корінь змінював свій колір з чорного на білий, і навпаки - з білого на чорний, так тривало декілька разів. Кінцевий резулютат, на щастя Дмитра, був світло-жовтий колір, який наближався до білого, це означало, що на даний момент він на боці добра.
— Але навіщо проходити весь час, якщо нам потрібно лише ставлення зараз? – запитала Еліс.
— Мені було цікаво, як часто він обманював. – Відповіла фея, – добре, тепер кожен із нас пройде "тест корінця".
У решти присутніх був яскраво білий результат. Фея відпустила їх, попередньо попрохавши покликати своїх сусідів: Лію, Міларда, Раду та Євгена.
Всю коротку дорогу до палатки Діма думав, що ж сказати Раді, але в кінці видав лише сухе: "йди, тебе фея кличе". Це дало йому час щоб ще раз все обдумати і зробити вирішальний вердикт.
Рада повернулася доволі швидко, та цього вистачило щоб прийняти рішення.
— Що ти тут забув, я не бажаю тебе бачити, ти весь час мною керував, я жила в брехні.
— Прочитай, будь ласка, – простягаючи папірець мовив Дмитро.
— Я подумаю, а тепер геть, – незадоволено відпловіла Рада, все-таки взявши папірець. Провівши хлопця поглядом, вона почала читати лист: "Можливо ти мене не так зрозумієш, а може не так напишу, я ж хотів поговорити. Я тебе не обманював, ти мене просто не так зрозуміла. Ми знаємо один одного більше року, я б не зміг тобою просто користуватися. Як все складно, я не псував нічого навмисно, просто боявся все зіпсувати, завжди був з тобою чесним та відвертим.
Зрозумів, давай зустрінемося, щоб я спробував тобі щось пояснити. Нічого поганого я не хотів, і користуватися тобою також, в думці такого навіть не було. Нащо мені це все, якщо я люблю тебе. У тебе звісно є повне право не пробачати мене або, всеж, спробуй мене зрозуміти. Я думаю, що ці відносини, весь цей рік, не можна просто так взяти, і перекреслити.
Радо, будь ласка, ти мені дуже дорога і потрібна, дай ще одну можливість все пояснити. Я нічим не хотів тебе образити, взагалі цього всього не хотів, не хотів щоб ти нервувала, почувала себе ідіоткою. Згадай останню нашу зустріч, все було добре, і ти здається залишилася задоволеною. Ти думаєш я б все це просто так робив? Мені з тобою добре. Я зроблю все, що є в моїх силах, щоб ти була зі мною. Було б мені все одно, не вибачався б. Я ж даже не знав чи подобаюсь тобі по-справжньму, тому знову прошу в тебе вибачення. Я дуже тебе люблю, і не хотів ніяк образити, правда-правда, не хочу, щоб ці відносини різко закінчилися. Я надіюсь, що ти мене правильно зрозумієш, і хоч трішки обдумаєш все, що я написав, можливо, дасиш мені ще шанс. Ще раз пробач."
Та обдумати слова Дмитра не дав дзвін, який оповіщав про загальні збори.
— Перевірку завершено, але Дмитро залишається під наглядом, – оголосила Сова.
— Отже, наступний пункт нашого плану - повернути Пісочника, за останіми відомостями він у своєму замку, непомічиними пройти не вийде. Розбиваємося по парам в яких ви будете боротися: Женя та Лія, Аліса та Карл, Рада та Яструб, Орел і Папуга, Генрі та Яся, також з вами залишаються Сова та Гілл. Ви маєте відволікати їх доки решта - Дмитро, Еліс, Мілард, Ганс та я будемо в замку. Це дуже відповідальна місія, тому ми маємо провести репетицію, – завершила Фея.
Справжніх ворогів не було, тому Фея з Дмитром створювали їх. Після двох годин тренування учні мали час на відпочинок, кожен розпорядився своїм часом як хотів, хтось продовжував тренування, хтось вирішив перепочити й пішов спати, а хтось насолоджувався природою, та жоден з цих пунктів не підходив Раді. Вона все ще думала, що робити з Дмитром . Перед нею повстало важливе питання:"З одного боку стосунки, які тривають більше року, а з іншого зрада, як можна його пробачити, але він такий красивий, щирий, милий. Не знаю, геть не знаю. От що з ним робити?" – та роздума Ради перервали. До кімнати війшов Карл.
—  Чому така засмучена, щось сталося? – запитав Карл.
— А ти наче не знаєш, здається, я ще досі його кохаю, та я не впевнена, а раптом він знову зрадить? – перевівши погляд на хлопця відповіла Рада.
— Знаєш, якщо ти не впевнена то влаштуй перевірку. Я можу тобі допомогти, а також є Фелікс, здається йому теж буде цікаво дізнатися правду про батька.
— Чому б і ні, давай, от тільки як?
— Ти можеш сказати йому що пробачила, а ми подивимося на його поведінку з Феліксом, якщо все добре, тоді тобі вирішувати, погано, то це вже знак долі.
— Давай, ходімо зайдемо до Фелікса, а потім на перевірку.
Фелікс із задоволеням погодився, йому справді стало цікаво. Запросивши Дмитра, вона рушила на галявину біля якої вже були Карл та Фелікс.
— Ти мене пробачила? – запитав Дмитро, щойно зустрів Раду.
— Ні, я прийшла сказати що між нами все покінчено, – відповіла та й рушила до Фелікса. Дмитро лиш провів її поглядом.
— Це що тількищо було? – запитав Карл.
— Я все вирішила, ми розходимося, – твердо мовила Рада.
— Це твоє вирішальне рішення, він там кається взагалі-то?  – сподіваючись переконати Раду мовив Фелікс.
— Так, це кінець.