Похоронний сонет
Сумні акорди, порвана струна.
Я не почую більш чужого крику.
І перетвориться могила в ружу дику.
І не побачиш ти вже як летить весна.
Та сама, що її одного разу вмить побачив.
До болі скутий сірий птах.
Страждань безмежних потяг власний.
Куди ж ти, брате, постривай.
Не йди ж бо, рідний, в царство мертвих.
Де хтось пустив політ життя.
Де храми мук пізнати мусиш.
Тобі ж не буде вороття.
10.05.2018
2018-05-10 09:08:22
6
0