رحيق

Brksam .G

كان ياما كان فى قديم الزمان اجمل بستان .. بستان يشبه الجنان وكان لكل وردة رحيقها بينهم وردة تفرد بغرور اوراقها يتابعها النحل متعجبا ولكنه مازال يجهل اسمها فقرر ان يتقرب منها رويدا .. رويدا يأمل ان يكون حظه له محايدا يريد ان يتقرب من قلبها لم يكن فى حسبانه ابدا اخذ رحيقها آملا ان يكسب ثقتها فذهب اليها وبدأ بالكلام اخذت تتمتم وحتى لم ترد السلام فعلم ان ما فى باله اوهام حينها كان غرضه النسيان فهجر مملكته لايام ولكن لم تلبث خطته كان يراها فى كل الورود بنظرته حينها قرر الاستسلام هاربا من الاحزان لفراشه كى ينام ثم رأى فى منامه حلما افزعه واقلقه اشد قلقا ثم قرر الرجوع كى يطمئن عليها ومعه كأس حبه يفيض بالحنان كى يرويها ولكن حلت الصدمة عليه حين رأها بعينيه كانت قد اقضت المدة .. المسكينة تطلق اخر أنفاسها وكان الشوك قد اتم عملية قتلها اجل .. كانت تتمتم النجدة !!

2018-06-18 23:43:11

Інші вірші поета

ذٌآگرة آلَتُخٌزيـن خاطر مكسور فى عشقك الابدى انت

Інші поети

Квіла Безодня

@bezodnya

N. F.

@nastya_frankie

sambridhi

@sam6ridhi

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

13060

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12091