Моя розмова про Україну

Тетяна

Я по вулиці іду, До сніжинок говорю: "Ви, літаєте високо, І все бачите навколо!" Полетіть в "оту країну", Й принесіть нам звістку Миру! Щоби, люди, не страждали, Й більше сліз не проливали! Бо, сама, я, гірко плачу, Болить, мені, від печалі: За дітей, за матір рідну, І за Україну — милу! Перестаньте, "ви, мужлани", Нашу Неньку — турбувати! Дайте, нам, в добрі зростати, І у Мирі — процвітати! Ви, сніжинки — чуйте, І мене — почуйте. Я, так дуже хочу, Щоб жилось красиво, Нам, в Україні нашій рідній, А не на чужій — чужині!

2022-02-14 21:53:50

Інші вірші поета

Журба Сніговик Весняне царство квітів Похмурий день з дощем та снігом

Інші поети

GRAFO

@grafo

Theodora Dove

@Theodora_Dove

Mesa

@mesa

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4022

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11524