- Хлопче! Ходи до мене! – тихо линув ніжний голос здалеку. Довкола стояла суцільна темрява, в якій ніщо не можна було побачити.

- Не бійся! Ходи на мій голос! – знову повторив хтось.

Парубок зробив кілька маленьких боязких кроків уперед, та впевнившись, що підлога під ним рівна, пришвидшив рух. Його серце шалено калатало: він не знав що буде, не міг передбачити.

Раптом перед ним щось засяяло, яскравим світлом, ріжучи очі – його на мить засліпило. А далі він побачив дивну дівчину в кришталево білій довгій сукні з золотистим волоссям, шкіра якої ледь помітно сяяла м’яким світлом. Здавалось, вона була неземною. Та й взагалі все тут було дивним.

- Чи ти вважаєш себе щасливим? – лагідно посміхнулась незнайомка.

- Так! Я найщасливіша людина у цьому світі! У мене є чудова робота, я достатньо багато заробляю і живу у затишному будинку. Що ще потрібно людині для щастя? – гордовито відмовив хлопець, трохи здивувавшись чи то від поставленого питання, чи то від дивного початку діалогу.

- Та це добре, що ти вмієш цінувати речі. Але я не про це, - засміялась дівчина. – Я питаю тебе про щастя. Нагадай нам про твій найяскравіший день у житті. Закрий очі, і просто згадай цей момент.

Парубок з недовірою подивився на незнайомку і в його голові встигла промайнути думка, що дівчина геть божевільна чи просто з нього насміхається. Але все ж вирішив зробити так, як звеліли.

Закривши очі, знову побачив лише холодну темряву. Він кілька хвилин не міг пригадати нічого. Вже вирішив було відкривати очі та почати брехати. Аж раптом сплив у пам’яті якийсь давній спогад.

Прохолодний вітерець гойдає довгі чорні коси молодої жінки, а вона сидячи навколішках на великій зеленій галявині простягає руки до маленького хлопчика з каштановими кудрями на голові. Він помалу ступає до неї, важко перевалюючись з однієї ноги на іншу… Він дійшов до неї… Перемога… В обох на обличчях сяють посмішки… Ніжні тендітні руки підхоплюють хлопця та щосили огортають його… Лагідні теплі обійми… Так затишно…

Раптом все змінилось. Повернулась мертва темрява і принесла з собою занепокоєння. Серце здавилось від спогадів та загупало об груди. І кожен той удар був болючий та гострий, наче ніж. Хлопець відкрив очі.

- Я був щасливий тоді… У дитинстві… - тихо мовив парубок і на душі у нього стало зовсім холодно та самотньо.

Без жодних слів дівчина підійшла ближче до хлопця і повільно доторкнулась до його голови своєю легкою рукою з тонкими довгими пальцями. Різкий ріжучий біль охопив хлопця з ніг до голови та за хвильку все минуло. Він запитально поглянув на дівчину. На це незнайомка лише посміхнулась та за мить щезла, залишивши після себе спалах з сотнями промінчиків. Та згодом і вони щезли, і зостався один єдиний промінь, який ще довго потому тлів.

Хлопець похилив на кілька хвилин голову у роздумах і прикрив очі. Та коли підвів її, то не побачив більше важкої самотньої темряви. Перед ним був кольоровий яскравий світ, якого раніше він не бачив, роблячи щоденні справи.

- Гроші? – підскочивши з ліжка і підбігши до вікна вигукнув парубок та поглянув на блакитне небо і золотисте сонечко, що сяяло. Вмить пригадався останній промінь у темряві… - Хіба то щастя? Від них ще гірше. Я гнався все своє життя за щастям, так і не усвідомлюючи, що щастя завжди чекало мене вдома. Поряд з родиною, поряд з друзями. Щастя складається з коротких моментів! Щастя – це ті миті, які трапляються рідко, змушують радіти та сяяти, надовго запам’ятовуються! Я прожив тридцять три роки марно! Щоденна рутина, швидкий темп життя змушують постійно бігти, опустивши голову. І ніколи її підняти і побачити красу життя. Пізнати щастя. Ні! Я хочу жити! Я буду радіти кожній дрібниці! – прокричав хлопець і задумався на мить, а тоді, знову поглянувши на проміння сонця, тихо додав – Обіцяю…

Здавалось він заново родився. Його тілом пульсували упевненість, сила та енергія. Таким життєрадісним він ще ніколи не був.

Рвучко відчинивши вікно настіж, хлопець набрав повні легені повітря та щосили крикнув усім людям:

- Як можна швидше знайдіть кожен свій промінь!!!